Зміст музики: за матеріалами книги «Ключ до слухання музики». Передмова.

Назва книги* говорить сама за себе. Книга є, з одного боку, методикою до слухання музики, з іншого – дослідженням змісту музики. Тема змісту є завжди актуальною, захопливою. Вона мобілізує всю сутність людини, увесь її життєвий досвід. При цьому немає значення, ким вона є, – композитором, виконавцем чи слухачем, музикантом-професіоналом чи аматором.

Мабуть, було б помилкою, якби я почав викладати розділ за розділом матеріал самої книги. Я би повторив шлях, яким уже пройшов. Тому вважаю більш доречним після зроблених висновків запропонувати подивитись на цей матеріал
дещо по-іншому.

Людина, яка замислюється над життям, стає філософом. Дароване людині релігійне світовідчуття, перебуваючи у сфері творчого осмислення, стає необхідністю, перетворюється на знання. В основі всіх процесів світосприйняття і творчості лежить психіка людини. Людина, перебуваючи у цьому процесі, освоює її, стає психологом. Усі слухачі музики (професіонали й аматори) стають її співавторами, тому що музика довершує себе у їх сприйнятті.

Філософія обмірковує, знаходить паралелі, синтезує. Релігійне світовідчуття дає глибинне відчуття істоти людини (дух, душа, тіло). Психотипи у класифікації К. Юнга зміцнюють знання про людину на науковій основі, підтверджують актуальність релігійних знань про істоту людини. Музикознавство знаходить приклади музики для підтвердження висновків, які б відповідали типології психіки, філософії світосприйняття.

У певний момент, коли у моїй свідомості в поясненнях змісту музики музикознавство, філософія, теологія, психологія злились в одне ціле, я відчув, що, нарешті, прийшов до пункту ясності у цьому питанні. Це вселило в мене впевненість у тому, що це важливо, що я повинен поділитись пройденим шляхом (досвідом) з усіма.

Музика містить у собі зміст життя, тому її можна пояснювати з точки зору тієї інформації, яку вона своїм змістом охоплює. При тому, що я виділив чотири сфери знань, необхідних для осмислення змісту музики, я не виключаю того, що в ній можуть використовуватися й інші сфери знань. У даному випадку йдеться про той мінімум, без якого, на мою думку, твердження про зміст музики будуть неповними.

Висловлювання В. Сильвестрова у книгах «Дочекатися музики» (2011), «Симпосіон» (2013) мають широкий спектр. Одночасно вони стосуються питань змісту музики. У своїй роботі «Ключ до слухання музики» я не раз використовую їх у відповідному контексті. Звернімо також увагу на те, що, зокрема, саме ті чотири згадані мною сфери знань відіграють значну роль у свободі композитора висловлюватись вільно про зміст музики.

В. Сильвестров – філософ і в житті, і в музиці. У книзі «Симпосіон» він роздумує над питаннями віри, постатями Ісуса Христа, апостола Павла, біблійними текстами. У творчості релігійні світовідчуття композитор реалізує у жанрі духовної музики. Психологічна витонченість, поетичність – характерна риса його творів. Психологічні якості висловлювань композитора очевидні.

Таким чином, і у цьому випадку музикознавство (композиторська творчість), філософія, теологія, психологія перебувають у єдності, що сприяє повноті усвідомлення питань змісту музики, про яку говорить В. Сильвестров.

Звичайно, що не треба зводити до абсолюту це моє спостереження. Чим більший обсяг якісного досвіду охоплює людина, тим вищим є рівень узагальнень. Але я, повторюсь, вирізняю цю четвірку, тому що вважаю осмислення змісту музики в його повноті, оминаючи філософію, релігійні світовідчуття, психіку людини, неможливим.

Про це свідчать приклади з книги Г. Бернандта  «С. І. Танєєв» (1983), де автор цитує С. Танєєва: «В музиці ми почуваємо себе як вдома. Але тільки-но переведемо суперечку про наші музичні погляди на філософську основу, то виявляємося дітьми… Дуже заманливими є роздуми Шопенгауера про те, що музика виражає сутність Всесвіту. Та коли він переходить до розгляду конкретних творів, то всякому музиканту одразу стає ясно: якщо Шопенгауеру і була відома сутність світу, то сутність музики була для нього за сімома замками. А тому усі його твердження втрачають свою переконливість».

Зі слів С. Танєєва М. А. Римський-Корсаков (1844-1908) теж намагався знайти філософське підґрунтя у поглядах на музику. Не зважаючи на те, що існують також інші погляди на дане питання, обмежусь лише цими висловлюваннями. Загалом, варто відмітити, що тема змісту музики є ще недостатньо досліджена.

Темою книги «Ключ до слухання музики» є прочитування, інтерпретація змісту музики. Складність її полягає в тому, що зміст музики поданий як відображення трихотомії світосприйняття.

Чому саме трихотомія?

Ні в кого не викликає сумніву те, що слова дух, душа є виразні й змістовні, сприймаються і в релігійному, і в загальнолюдському контексті, при цьому несуть в собі глибокий і, одночасно, непізнаний таємний зміст. Чи не варті вони нашої уваги, тим більше, коли духовні і душевні стихії є основою музичних переживань?

Вивчаючи релігійне світовідчуття, я виявив, що теологічні теорії (насамперед трихотомічна теорія) містять у собі базові знання про істоту людини (про дух, душу, тіло). Саме трихотомія єдності духа, душі і тіла відкриває людині у своїй повноті три плани життя людини: духовний, душевний, фізичний. Звідси випливає, що саме в межах цих сфер варто шукати зміст музики і спосіб її прочитання.

Незалежно від того, людина є релігійно свідомою чи атеїстом, визнає поділ людини на дух, душу і тіло чи ні, – їй властиве світосприйняття в їх межах, бо вони складають суть людської істоти. Це означає, що людині властиве моністичне, дихотомічне і трихотомічне світосприйняття, в яких кожен з феноменів (дух, душа, тіло) відіграє більшу або меншу роль. Ця роль залежить від того, де розташований центр свідомості людини, які пропорції в єдності охоплюють ці три феномени. Кожен з цих 3-х типів світосприйняття має свої межі функціонування й узагальнення. Коротко ознайомимося з ними ближче.

Монізм. У широкому розумінні монізм мислення (світосприйняття) – це підпорядкування думки чомусь одному.

Моністична теологічна теорія, наприклад, визнає існування людини в трьох аспектах – духа, душі й тіла, але відмовляє їм у статусі окремих складових частин.

Монізм у філософії вирішує питання на користь первинності духа або матерії.

Монізм мислення у суспільному житті може проявити себе, наприклад, коли ми, оцінюючи людей або події, бачимо в них (однобоко) лише якусь одну сторону, наприклад, лише позитивну або лише негативну.

Наведемо декілька висловлювань про музику:

«Музика – це емоційне мистецтво». Так, можемо погодитись, але ж не тільки.

«Музика – це духовне мистецтво». Так, але ж знову таки – не тільки.

Є певний тип людей, які сприймають музику тільки як «музику для ніг» або для розваги, а більш серйозне музичне мистецтво — як таке, що призначене тільки для музикантів-професіоналів.

Всі ці моністичні погляди на музику можна порівняти з висловлюванням «за деревами не видно лісу».

Як бачимо, моністичні висновки мають свій рівень узагальнень.

Монізм у музиці ми можемо зауважити у її змісті, також у принципах формотворення, наприклад, в одночастинній куплетній формі у вираженні однієї думки; в монодійному викладі мелодії; в однотемних, зазвичай невеликих, інструментальних творах; у принципі монотематизму, який проявляється в інтонаційній спорідненості тем різних частин сонатно-симфонічного циклу і т. д.

Дихотомія – (з давньогрецької) поділ цілого (чи множини) на дві частини.

Дихотомічна теологічна теорія, наприклад, стверджує, що людина складається з двох окремих частин – матеріальної (тіло) і нематеріальної (душа і дух).

Для дихотомічного сприйняття у сфері духовного життя властиво те, що духовне і душевне трактується майже як синоніми (духовний – душевний). Навіть у Біблії, маючи на увазі один і той самий смисл, досить часто вживається то слово душа, то дух. Це створює певну плутанину в цьому питанні. Також це сприяє недостатній усвідомленості того, чим є насправді дух (духовне тіло), а чим є душа (астральне і ментальне тіло), їх функціональній різниці. Не отримуючи незалежного статусу, як це є у трихотомічному світосприйнятті, духовність у дихотомічному сприйнятті є (лише) найвищим проявом душі людини.

На противагу монізму, дихотомічне сприйняття бачить (помічає) різні (контрастні) сторони життя у їх єдності. При тому, що бере (більш або менш) активну участь у бурхливому житті, повному зіставлень і протиріч, але, переважно, саме у собі вирішити ці протиріччя, як показує життя, не може. Тому усякого роду конфлікти у суспільстві (більші, менші) то згасають, то наростають, також з’являються нові. І кінця цьому немає. З дихотомічного мислення випливає діалектика (ідеалістична, матеріалістична), також дуалізм як світогляд, який бачить у світі прояви двох протилежних один одному початків (факторів), боротьба між якими, з його точки зору, є сенсом життя.

Варто зауважити, що дихотомія світосприйняття не виключає також і стану рівноваги двох частин цілого, але цей стан є дуже хитким.

Загалом дихотомії, як і монізму, властивий свій рівень узагальнень.

Дихотомічне формотворення в музиці й дихотомію у її змісті можна прослідкувати, наприклад, у принципі зіставлення у двочастинній куплетній формі; у зіставленні частин у різних (простих і складних) формах; у контрастній поліфонії; у зіставленні головної і побічної партії у сонатній формі; у різних видах контрастів (регістровий, тембровий, динамічний, темповий тощо); у конфліктній драматургії (сонатна форма) і т. д.

Трихотомія – (з давньогрецької) поділ цілого (чи множини) на три частини.

Трихотомічна теологічна теорія вважає, що людина має три окремі складові – дух, душа, тіло.

Прикладом трихотомії у сфері філософії є праці М. Бердяєва, зокрема, «Філософія свободи», «Про призначення людини».

Прикладом трихотомії у сфері теології та науки є праця архієпископа Луки (в миру В. Войно-Ясенецького) «Дух, душа і тіло».

Прикладами трихотомії світосприйняття є також «Психологічні типи»  К. Юнга. Визначена ним ієрархія функцій психіки у кожному психотипові (головна-допоміжна-підпорядкована) представляє собою трихотомічну структуру.

Кожна людина, потрапляючи у сферу дихотомії (зіставлення, протиріччя, боротьба протилежностей, конфлікти), прагне їх розв’язки. Найчастіше люди вирішують їх моністично – шляхом заперечення або ствердження. Балансування між моністичним і дихотомічним мисленням найбільш поширене. Трихотомія світосприйняття рідко буває подарунком долі. Трихотомічне мислення не належить більшості, є менш спонтанне і вимагає більших духовних та інтелектуальних усвідомлень. Але його переваги є очевидні.

Трихотомія світосприйняття, усвідомлюючи себе, а також особливості та недоліки моністичного і дихотомічного (конфліктного) мислення (світосприйняття), бачить найширшу панораму життя, що приводить до узгодженості, домовленості, миру, співпраці, гармонії, що стає можливе у людських стосунках при урахуванні усіх трьох начал – духовного, душевного і фізичного.

Перевага трихотомії світосприйняття у питаннях усвідомлення змісту музики є очевидною, бо, усвідомлюючи ці три феномени (дух, душа, тіло) у собі, ми відповідно сприймаємо і життя, і віддзеркалення його в музиці. 

Композитор Мирослав Скорик ще у 2017 р. у відгуку до книги «Ключ до слухання музики» написав: «Дане дослідження належить до тих розробок, які розвивають та утверджують закони певної методики, що сприяє формуванню засадничих положень і новому погляду на інтерпретування і прочитання музичних творів». Філософ Семен Чурюмов зазначив: «Автор вдало використовує поділ природи людини на три царини – духовну, душевну та фізичну як координатну сітку для класифікації музичної феноменології». Філософ також рекомендує книгу з ціллю слухання музики для «розширення меж сприйняття всіх планів реальності». Композитор Валентин Сильвестров, ознайомившись з книгою «Ключ до слухання музики» (2021 р.), оцінив її як фундаментальну.

Висока оцінка видатних композиторів М. Скорика, В. Сильвестрова та доктора філософії у галузі філософії й психології особистості С. Чурюмова вселяє надію, що зміст книги може викликати пізнавальний інтерес у тих, хто зацікавлений у розгадках таємниць змісту музики.

Щоб запобігти помилковому трактуванню пропонованої методики, хотілося б наголосити, що головним її завданням є, скоріш, не інтерпретація музичних творів, а допомога слухачеві в отриманні навиків визначення джерела змісту, яке закладене в самій музиці і тому можливе для прочитання. Інтерпретація ж змісту виникає після розпізнання цього джерела як наслідок і є незалежним правом самого слухача. 

Хотілося б також наголосити, що подані в методиці зразки інтерпретації змісту не пропонуються як ідеал для наслідування, а лише служать слухачам для порівняння з власним баченням.

Грудень 2021 р.

__________________________________

*Книга В. Ольшевського «Ключ до слухання музики» була видана у 2017 році (Київ, «Менеджмент-ХХІ»).

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *