Де починається відповідальність освітянина: дев’ять міркувань про освіту від французької педагогині

Освіта – це важливий фактор у житті кожного. Чим освіченіша людина, тим краще вона розуміє себе і навколишній світ. Про особливу роль освітян у дитячому вихованні, про етичні й духовні проблеми освітнього процесу та відповідальність освітян розповідає у своїй книзі «Дух освіти» Марґеріт Лена.

Ми пропонуємо нашим читачам поринути у світ філософсько-педагогічних досліджень авторки, яка запрошує нас подивитися на освітній процес під новим кутом: у світлі християнської філософії та логіки любові.

***

Освіта схожа на дарування життя. Вона насамперед є чином любові. Дитину народжують не тому, що дорослі суто раціонально довели собі необхідність такого кроку; так само й освіта починається не з принципів і програм. Освіта є можливою лише на ґрунті довіри, яка завжди перевершує власні підстави, щоб наважитися вийти у невідоме, ризикнути теперішнім, довіритися майбутньому. Дія освіти насамперед стосується логіки любові.

c. 31.

Всі витвори свободи мають у собі рану. Можливо навіть, що свобода в нас є особливо чутливою, коли йдеться про освіту: по­заяк наша освітня дія долучається до народження та зростання свободи, вона прагне звільнитися від будь-якої важкості, воліє набути прозорості любові й запропонувати дитині довершений образ людини.

с. 46.

Хоча освіта і є професією, вона не є нею так само, як інші: їй завжди приділяють трохи більше часу, душі та любові, ніж вимагається контрактом, і також від неї отримують такі радощі та страждання, які важко піддати підрахунку.

с. 109.

Жодна наука, жодний «освітній проект» не можуть заступити собою особливу увагу до кожного існування, кожної ситуації, кожного етапу зростання, із повагою до того невідомого, що відкривається в іншій людині, зі зверненою до нього пропозицією гостинності любові.

с. 118.

Якщо ви волієте бачити дитину, що зростає у своїй людя­ності, народжується у своїй відповідальності людини, змусьте себе якнайшвидше і якнайглибше замінити примус на вільну спонтанність любові.

с. 132-133.

Для дитини авторитет дорослої людини є нерозривно авторитетом особи та цінності; він є донесеним любов’ю авторитетом самої істини й самого блага.

с. 142-143.

Спадщина минулого зберігається не стільки в музеях та бібліотеках, скіль­ки в освітніх інституціях, і ще більше у тому, про що говорять освітяни, у прикладах, які вони наводять, у їхньому розумінні та сумлінності. Це добре знають тоталітарні режими: щоб скасувати пам’ять, уникну­ти минулого, яке може судити й засудити теперішнє, не обов’язково спалювати книжки: достатньо вики­нути їх із системи освіти.

с. 175.

Освітянин — лише посередник. Але це смиренно й віддано здійснене посередництво дає відчути творчу й рятівну силу любові, бо воно породжується пев­ністю в тому, що ніщо не є неможливим для Бога, і живиться ніжною силою Святого Духа.

с. 309.

Відповідальність освітянина починається там, де починається свобода іншого; там вона отримує сенс власного існування, царину свого застосування і свою мету; і хай би наскільки освітянин був не­відповідним до свого завдання, але він має визнати існування цієї свободи — іншої, ніж його власна.

с. 159.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *