Думки відомого іспанського філософа, що спонукають до пошуку істини

Хосе Ортега-і-Гассет — впливовий представник філософії історії та теорії еліти, автор відомих досліджень з соціології, культурології, естетики, літературо- та мистецтвознавчих есеїв.

«Зрозумілість – це ввічливість філософа», – вважав мислитель. Тому його тексти не потребують розгорнутих пояснень, хоча і примушують замислитися. Адже «Ортега належить до досить рідкісних авторів, для яких головне – не самовираження, а пошуки істини, причому пошуки істини спільно з читачем (або слухачем)» («Роздуми про Дона Кіхота». Післямова. — с. 197).

Ми підібрали для вас дев’ять цитат іспанського філософа з його книги «Роздуми про Дона Кіхота» про засадничу структуру любові, про головне в глибокому, про таємницю геніального твору мистецтва, про головні обов’язки моралі та інші цікаві висловлювання.

***

Любов веде до розширення індивідуальності, яка поглинає інші речі, переплавляє їх в єдине ціле з нею. Такий зв’язок і таке взаємопроникнення примушують нас глибоко занурюватись у властивості того, що ми любимо. Ми бачимо його цілковито, воно виявляє нам усю свою цінність. Тоді ми помічаємо, що те, що ми любимо, своєю чергою є частиною іншої речі, якій воно теж потрібне; з ним вона теж пов’язана. Те, що є необхідним для об’єкта нашої любові, стає необхідним і для нас. Отак любов пов’язує одну річ з іншою, а все це поєднується і з нами, утворюючи засадничу структуру. Любов – це божий архітектор, що спустився на землю, за словами Платона «… щоб усе в цьому Всесвіті жило в єднанні» (Бенкет, 202е).

с. 13-14.

Нічого з того, що породжено злістю, не може здаватися нам привабливим. Злість – це наслідок усвідомлення меншовартості. Це уявне придушення того, що ми не можемо подолати нашими власними силами. Той, на кого спрямована наша уява й стосовно кого ми відчуваємо злість, певною мірою нагадує труп: ми його вбили, знищили, і зробили це цілеспрямовано. А потім, коли ми бачимо, що насправді ця людина міцна та спокійна, нам здається, що це неслухняний мрець, сильніший за наші можливості, існування якого – просто знущання з нас, жива зневага до нашої слабкої особистості.

с. 15-16.

Будь-яка мораль виявиться аморальною, якщо серед її головних обов’язків не буде насамперед зобов’язання бути готовою постійно самовдосконалюватися, виправлятися задля вдосконалення морального ідеалу.

с. 18.

Таємниця геніального твору мистецтва не розкривається в такий самий спосіб, як мозковий штурм. Можна сказати, що вона чинить опір тому, хто хоче взяти її ґвалтом, і віддається тільки тому, кого вона любить. Вона потребує, так само як і наукова істина, щоб їй приділили багато уваги, але не терпить, щоб її заганяли, як звіра на полюванні. Вона здається не під тиском зброї, а, можливо, перед інтелектуальним поклонінням. Твором такого високого порядку, як «Дон Кіхот», можна заволодіти тільки так, як Ієрихоном. Вдаючись до розлогих обертонів, наші думки й наші емоції мають бути спрямовані на те, щоб поступово поволі звужувати коло, сповіщаючи про це звуками ідеального горну.

с. 41.

Деякі люди не хочуть визнавати, що існує глибина, й вимагають від того, що є глибоким, проявити себе як щось поверхневе чи поверхове. Не погоджуючись із тим, що можуть бути різні типи зримості, вони розуміють зримість лише як те, що можна побачити на поверхні. Вони не помічають, що головне в глибокому полягає в тому, що воно ховається за поверхнею й проявляється лише через неї, ховаючись у ній.

с. 49.

Не розуміти того, що кожна річ має власну сутність, а не ту, яку ми хочемо бачити чи якої вимагаємо від неї, – це, на мою думку, воістину найбільший гріх, який я називаю гріхом серця, бо такий гріх бере свій початок з відсутності любові. Немає нічого більш протизаконного, ніж намагатися применшити світ через власні вподобання та сліпоту, уявно применшити дійсність, знищити клаптики, що її складають.

с. 49-50.

Істина, коли вона стає відомою, набуває подоби утилітарної луски: вона нас уже цікавить не як істина, а радше як корисна порада. Істині притаманне суто миттєве осяяння, яке існує лише в момент її відкриття. Саме тому її грецька назва, alétheia, спочатку означала те саме, що й апокаліпсис, тобто відкриття, одкровення, інакше кажучи – зняття оболонки чи завіси. Той, хто хоче відкрити нам істину, має спонукати нас до того, щоб ми самі відкрили її.

с. 56.

Наука, мистецтво, справедливість, ввічливість, релігія – це ті орбіти реальності, що не заполонюють нас так люто, як це робить голод чи холод; вони існують тільки для тих, хто їх прагне.

с. 57.

Впливаючи на своє становище, людина вступає в сферу творчої дії. Герой або видатна людина здійснює себе як «унікальне буття» за допомогою волі. Воля бути самим собою є героїзмом.

c. 198.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *