Головні риси нового способу богослов’я: десять думок від провідного богослова

Що таке богослов’я постхристиянського світу? Чи здатне воно відповідати сучасному соціальному контексту? Якими мають бути церкви в секулярну добу?.. На ці складні питання намагається дати відповідь сучасний англійський богослов Джошуа Серль.

У своїй книзі «Богослов’я у постхристиянському світі» автор пише: «Моє ставлення до мого покликання як богослова відбилося в моїх уявленнях про суспільство, в якому я хочу жити і служити. Я вірю в засадничі переконання стосовно абсолютної святості та внутрішньої цінності людського життя, свободи слова та сумління, демократичних та егалітарних принципів громадянської участі в політичній владі та базового верховенства права. За часів постхристиянського світу ці базові гуманітарні принципи аж ніяк не є самоочевидними; їх треба твердо й активно захищати. Я вірю, що богослови мають бути на передовій у цій битві за цивілізацію, розум і просвітництво проти варварства, забобонів і невігластва. Богословам слід обстоювати істину, красу та добро у світі брехні, потворності та жорстокості» (с. 40).

Український історик та богослов Роман Соловій у передмові до книги зазначає: «Богослови постхристиянського світу покликані відігравати першорядну роль у просуванні цінностей свободи совісті, толерантності та поваги до життя, а також співчуття, солідарності та справедливості в усіх її проявах» (Роман Соловій, Передмова. — с. 10).

Отже, до вашої уваги — ТОП-10 думок про сучасне богослов’я від Джошуа Серля.

***

Богослов’я постхристиянського світу може допомогти християнам відповісти на виклики постмодерну не панічними закликами до «абсолютної істини», а енергійним утвердженням життя та надії, які лише й можуть здолати смерть та відчай.

с. 116.

Одним із головних завдань богословської освіти … є формування в богословів здатності протистояти сліпому й некритичному повторенню традицій, готовності не марнувати час на виснажливі й безплідні суперечки про другорядні доктринальні питання, а концентрувати свою увагу на найгостріших проблемах суспільного буття. У такий спосіб пророча позиція християн виражається насамперед в активному втіленні та просуванні таких євангельських цінностей, як свобода, гідність, істина, повага та солідарність.

с. 11-12.

Церкви мають бути спільнотами тепла, співчуття, гостинності та привітності, які визнають й утверджують людські цінності гідності та турботи й де чужинці почуваються як удома. Творчу силу слід цінувати більше за продуктивність, а змістовність більше за корисність. В ідеалі церква є місцем життя, де Бог являє Себе Своєму народові.

с. 203-204.

Течії секуляризації та модерності призвели до фрагментації інтелектуального життя в сучасному постхристиянському світі. Наука, філософія та богослов’я не лише розійшлися, а й часто вважаються такими, що протистоять одне одному. Ознаки нашого постмодерного часу вказують на оновлене бажання інтеграції між богослов’ям та філософією. Розпад людського існування на поляризовані сфери (як-от духовне та соціальне, сакральне та секулярне, релігійне та політичне тощо) потрібно здолати, переорієнтувавши елементи життя в контексті цілісного бачення загальної єдності.

с. 218.

Новий Завіт рясніє закликами до звільнення й утвердження свободи. Щоб знову долучитися до динаміки докостянтинового християнства, богослов’ю слід наново відкрити для себе значення свободи у світлі євангельського припису.

с. 176.

Церковні бюрократи, які наполягають на виконанні певних ритуалів у чітко визначений спосіб, виявляють дух легалізму та контролю, невідповідний до свободи Євангелії. Христос приніс Євангелію у світ не для зберігання в музеї чи втриманні її в межах церковних ритуалів, а щоб її сила була вивільнена у світі заради реалізації життя в усій його повноті.

с. 210.

Бога слід виявляти не в церковних таїнствах, а в таїнстві повсякденного життя. Істина, про яку свідчить Писання, є такою не лише для церкви, а й для всього світу.

с. 210.

Богослов’я – не відсторонена експериментальна метода, а пристрасний пошук преображувального знання, який прагне осягнути істину не в царині чистого розуму, а у свободі духу.

с. 220

Метою богослов’я є преображення матеріальної реальності. Богослов не має задовольнятися просто розумінням і тлумаченням світу: йому варто бажати преображення, омолодження та відродження світу силою натхненної духом уяви.

с. 220.

Враховуючи  глибинні питання гідності, справедливості та співчуття (а це явні біблійні приписи), постхристиянський світ потребує пророчого богослов’я, що підносить свій голос проти тих суспільних течій, які перешкоджають приходу Божого Царства. Християнська духовність з необхідності є втіленою духовністю, яка перетворює матеріальну реальність. Потрібне нове богослов’я, яке визнає, що соціальна відповідальність, справедливість, істина, свобода, солідарність і праця заради перетворення суспільства є питаннями не лише соціальної справедливості, а й духовності та Євангелії.

с. 241-242.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *