Автор книги «Плинні ідеології. Ідеї та політика в Європі ХІХ-ХХ століть» – відомий український філософ Володимир Єрмоленко – розглядає ідеології, як «храми ідей, у які вірять, яких дотримуються, яким бережуть вірність» (с. 18). Водночас філософ вважає, що ідеології не є чимось застиглим і вживає відносно до них термін «плинні ідеології».
Поняття «плинні ідеології» має продемонструвати нездійсненність претензій на абсолютну істину та абсурдність будь-якого ідеологічного фанатизму. Автор вбачає спільні джерела деяких сучасних ідеологій, а їхні протистояння пропонує розуміти як боротьбу братів-близнюків.
Отже, пропонуємо ТОП-5 думок від Володимира Єрмоленка про природу сучасних ідеологій, прагматичний і моральний критерії їхньої оцінки та балансування між двома альтернативами.
***
У ситуації, коли «добро» і «зло» стають відносними величинами, коли за так званим «уявним добром» шукають приховане зло, коли все стає об’єктом підозри, залишається єдина основа для поведінки – те, що виходить за межі людського: біологія, інстинкт і сила.
c. 433.
Якщо поступ завжди йде через страждання і смерть, з цього випливає інша, ще страшніша думка: думка про те, що завжди мають бути ті, хто цю смерть візьме на себе, хто заплатить за поступ своїм життям. Це думка про те, що поступ неодмінно вимагає жертв – немов архаїчне божество, голодне до людських життів. Ідеології легко з жертвами розправлялися, спочатку у своїй уяві, потім у реальності: німецький нацизм – із євреями, американський чи британський лібералізм – із «неісторичними народами» (від африканців до індіанців), російський комунізм – із «неісторичними класами» (наприклад, українськими селянами).
с. 449.
Віра у свою абсолютну правоту … та віра в те, що знищення веде до відродження, що історія неможлива без жертв, що є вищі та нижчі групи людей – ось що виявилося спільним для тоталітарних ідеологій XX століття… Якщо ви ліберал, то в ієрархії ваших цінностей свобода завжди буде основною; якщо ви соціаліст – то нею буде рівність, якщо консерватор – нею будуть братерство та ідентичність. Ці цінності самі по собі гуманні та послідовні, кожна з них здатна на багато позитивних речей. Але всі вони здатні творити зло: або тоді, коли вважають свої ідеї абсолютними істинами, які ніхто не може похитнути; або тоді, коли вважають їх тільки масками, які можна змінювати, як заманеться, і які ніколи не є вагомою підставою для дії.
с. 450.
Ставитися до ідеологій слід не як до релігій і не як до гри, а як до інструментів, здатних творити чи вбивати. Вони не є всесильними, але й не є безвинними. Вони здатні змінювати наше життя на краще чи на гірше.
Тому критеріями оцінки ідеологій, як мені видається, є тільки два: прагматичний і моральний. Перший ставить питання про те, чи ідеології працюють у конкретній ситуації. Чи, наприклад, у даній емпіричній реальності саме ліберальна цінність свободи є тим, що найбільше потрібне суспільству, чи йому натомість більше потрібна соціалістична цінність рівності. І коли цінності свободи і рівності конфліктують, оцінка ідеологій має давати відповідь, чому слід віддати перевагу.
с. 451.
Не бути тоталітарним, але все одно мати критерії для оцінки і дії. Не бути постмодерністом, але все одно приймати відносність ідей та ідеологій. Маневрування між цими двома альтернативами здатне зробити суспільство водночас і ефективнішим, і гуманнішим. Суспільство, в якому плинність є можливістю для життя, а не виправданням смерті.
с. 451.