Коли добро стає спокусою: Ганна Арендт про банальність зла

Творчість Ганни Арендт унікальна у своїй політичній та етичній філософії. У своїй книзі «Айхман в Єрусалимі. Розповідь про банальність зла» Г. Арендт спробувала проаналізувати особливості психологічного портрета людини, яка вчинила безліч жахливих речей.

Тези Г. Арендт, сформульовані в репортажах із Єрусалима з процесу по справі нацистського злочинця Адольфа Айхмана, що увійшли в книгу, вплинули на розуміння значення особи в найстрашнішому злочині й на перебіг усієї післявоєнної дискусії про Голокост. Якщо подивитися через призму історії на постать А. Айхмана, то в його вчинках немає нічого «банального», однак банальність полягає в його мотивації й намірах вчиняти жахливі речі.

Ганна Арендт стверджує, що людина завжди має вибір, адже вміє мислити. Тільки той, хто не здатен критично мислити, не може відрізнити «поганого» від буденного вчинку на прикладі А. Айхмана, проте відповідальність несе кожен. У цьому полягає трагедія феномену банальності зла.

Перші чотири цитати, наведені нижче, ми взяли з передмови до згаданої книги ізраїльського журналіста та публіциста Амоса Елона. Інші належать самій Ганні Арендт.

***

Айхманова нездатність говорити послідовно під час суду була пов’язана із його нездатністю думати, або думати, поставивши себе на місце іншої людини. Його обмеженість жодним чином не була пов’язана з його дурістю. Він уособлював не ненависть чи безумство і не ненаситну спрагу крові, але дещо значно гірше – безлику природу самого нацистського зла в межах закритої системи, керованої патологічними злочинцями, спрямованого на руйнування людської індивідуальності своїх жертв.

с. 14-15.

Нацистам вдалося перевернути правовий порядок з ніг на голову, зробивши зло та ненависть підґрунтям нового «правопорядку». У Третьому Райху зло втратило свою відмінну рису, за якою досі його визначала більшість людей. Нацисти перевизначили його як норму. Звичайне добро стало просто спокусою, якій більшість німців навчилися не піддаватися.

с. 15.

Лише добро може бути радикальним, тоді як зло – ніколи, воно може бути лише надмірним, бо не володіє ані глибиною, ані будь-яким демонічним виміром, хоча – в цьому й полягає його жах! – воно може поширитись поверхнею землі, як грибок, і повністю зруйнувати весь світ. Зло виникає з нездатності думати. Воно нехтує думкою, бо тільки-но думка намагається взятися за зло і дослідити передумови та принципи, з яких воно походить, вона розчаровується, тому що не знаходить нічого. У цьому й полягає банальність зла.

Там само.

Айхман був амбіційним та прагнув просуватися по службі, але не вбив би свого начальника, щоб посісти його місце. Він також не виказував жодних власних думок. Саме його «банальність» і дозволила йому стати одним із найбільших злочинців свого часу.

с. 15-16.

Під час війни найефективнішою для всіх німців брехнею було гасло «битва за долю німецького народу» (der Schicksalskampf des deutschen Volkes), вигадане Гітлером чи Ґеббельсом, що полегшило самообман з трьох причин: за ним, по-перше, війна не була війною; по-друге, її розпочало саме провидіння, а не Німеччина; по-третє, для німців це начебто була справа життя чи смерті: вони мали знищити своїх ворогів або загинути.

с. 83.

Природа тоталітарного уряду, і, мабуть, природа кожної бюрократії полягає в перетворенні людей на функціонерів та звичайні ґвинтики адміністративного механізму, таким чином знелюднюючи їх…. Коли Гітлер сказав, що в Німеччині настане день, коли люди «соромитимуться» бути правниками, він цілком свідомо говорив про свою мрію про досконалу бюрократію.

с. 399.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *