Листи свідка правди: думки Дитриха Бонхеффера

Постать Дитриха Бонхеффера відома багатьом: це один із найвідоміших теологів ХХ століття, людина надзвичайної особистої мужності, активний антифашист, який був страчений у німецькому концтаборі за кілька тижнів до капітуляції Німеччини.

Книга «Спротив і покора» притягує увагу сучасних читачів не лише як свідчення людської мужності, висоти духу, чуйного серця та послідовної, безкомпромісної відповідальності. З одного боку вона вказує на спадкоємний зв’язок основних ідей автора з «діалектичною теологією»; а з іншого – це теологія антинацистського опору, логіку якого Бонхеффер продумав до кінця.

Знову актуальними є слова Карла Барта про Дитриха Бонхеффера: «Його листи, які вийшли з ночі й імли, виринули, наче кинуте в море послання в пляшці, що нарешті досягло своїх адресатів. Їхній вплив був, без сумніву, тим сильніший, що вони фактично не формулювали якогось нового християнства, краще пристосованого до ситуації; проте в них звучав голос довіри – невимушений, стурбований і водночас парадоксально таємничий»

«Поза всяким сумнівом, жоден із богословів двадцятого століття не привертав до себе і свого життя більшої уваги, аніж молодий німець Дитрих Бонгеффер, який загинув від рук нацистів» (Стенлі Ґренц і Роджер Олсон, «Богослов’я і богослови ХХ століття»)

Ми пропонуємо нашим читачам поринути у світ непересічних думок уславленого християнського пастора. Добіркою цитат із згаданої книги поділився з бібліотекою NewLib Костянтин Сігов.

***

Повітря, яким ми дихаємо, настільки просякнуте недовірою, що ми від цього майже задихаємося. Проте там, де ми пробиваємо шар недовіри, ми можемо отримати досвід дотепер зовсім неочікуваної довіри. Ми навчилися, що там, де ми довіряємо, ми цілковито доручаємо себе іншому; ми навчилися довіряти безмежно попри всю неоднозначність наших дій і нашого життя. Тепер ми знаємо, що лише в цій довірі, яка завжди залишається ризиком, але ризиком за радісною згодою, можна по-справжньому жити і працювати. Ми знаємо, що найнегіднішим є сіяти недовіру й підтримувати її та що слід якомога посилювати довіру і сприяти їй там, де тільки це можливо. Довіра назавжди лишиться для нас найбільшим, найрідкіснішим і найрадіснішим подарунком спільного людського життя, хоча вона постає лише на темному тлі необхідної недовіри.

с. 59.

Якість є найзапеклішим ворогом будь-якого знеособлення індивідів у масі. З погляду суспільства це означає відмову від гонитви за посадами, розрив із будь-яким культом зірок, вільний погляд угору й униз, особливо що стосується вибору вузького кола друзів, друзів у потаємному житті, а також сміливості жити громадським життям. Із погляду культури якісне переживання означає повернення від газети та радіо до книги, від поспіху до дозвілля й тиші, від розгубленості до зосередження, від сенсації до осмислення, від ідеалу віртуозності до мистецтва, від снобізму до скромності, від надмірності до міри. Кількості суперечать одна одній, якості ж взаємодоповнюються.

с. 61.

Треба взяти до уваги, що більшість людей вчиться лише на власному досвіді. Цим пояснюється, по-перше, їхня дивна нездатність до будь-яких запобіжних дій (навпаки, вони впевнені у своїй здатності уникати небезпеки, аж поки не стане запізно), а по-друге, певна байдужість до чужих страждань. Співчуття ж виникає і зростає пропорційно до страху перед загрозою лиха.

с. 61.

Для більшості людей вимушена відмова від планування майбутнього означає безвідповідальну, легковажну або покірливу поступку поточному моменту; деякі все ще пристрасно мріють про краще майбутнє, намагаючись у такий спосіб забути про теперішнє. Обидві позиції для нас є рівною мірою неприйнятними. Нам залишається лише дуже вузька і час від часу ледь помітна стежка: зустрічати кожен день так, неначе він є останнім, і при цьому, однак, жити у вірі та відповідальності так, неначе велике майбутнє все ще попереду.

с. 63.

Мислити й діяти з огляду на прийдешнє покоління й водночас бути готовим зустріти кожен новий день без страху і тривоги — ось поведінка, практично нав’язана нам, якої нелегко, але потрібно мужньо дотримуватися.

с. 64.

Розумніше бути песимістом; тоді можна забути про розчарування і не боятися зганьбитися перед людьми. Отже, розумні засуджують оптимізм. За своєю сутністю оптимізм є не поглядом на теперішню ситуацію, а життєдайною силою: снагою надії там, де інші скоряються долі, снагою високо тримати голову, коли здається, що все втрачено, снагою перенести зворотний удар, снагою ніколи не віддавати майбутнє супротивникові, а тримати його у своїх руках. Звісно, буває також дурний, легкодухий оптимізм, який слід засудити. Проте оптимізм як воля до майбутнього не має викликати зневагу ні в кого, навіть якщо в ньому міститься сто і одна помилка.

с. 64.

Ми стали німими свідками лихих учинків, ми пройшли крізь воду й вогонь, ми навчилися мистецтва нещирості та неоднозначних розмов, через цей досвід ми перестали довіряти людям і часто мусили завинити їм у правді та вільному слові, через нестерпні конфлікти ми стали знесиленими або навіть цинічними — хіба ми ще потрібні? Нам будуть потрібні не генії, не циніки, не ті, хто зневажливо ставиться до людей, не рафіновані тактики, а скромні, прості, прямі люди. Чи наша внутрішня сила спротиву проти тих, хто підкорює нас, залишилася достатньо сильною, а наша відвертість із самими собою — достатньо безжальною, щоб ми знову віднайшли шлях до скромності та щирості?

c. 65-66.

Небезпека піддатися спокусі зневаги до людей є дуже великою. Ми добре знаємо, що не маємо на це права, а наші стосунки з людьми стають через це геть безплідними. Ось міркування, які можуть вберегти нас від цієї спокуси: зневажаючи людей, ми вдаємося до найбільшої помилки наших ворогів. Хто зневажає людину, ніколи від неї нічого не доможеться. Ніщо з того, що ми зневажаємо в інших, не є цілком чужим для нас самих. Як часто ми очікуємо від інших більшого, ніж ми самі спроможні зробити… Ми маємо навчитися оцінювати людей не стільки за тим, що вони зробили і що їм не вдалося, скільки за тим, що вони витерпіли. Єдиним плідним ставленням до людини — і саме до слабкої — є любов, тобто воля до єдності з нею. Сам Бог не зневажав людей, а став людиною заради людей.

с. 56-57.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *