Обрії особистості. П’ять спогадів про Івана Дзюбу

У вівторок, 22 лютого, помер літературознавець, дисидент, Герой України Іван Дзюба. Пам’яті видатного академіка бібліотека NewLib присвячує цю публікацію.

Постать Івана Михайловича Дзюби – без перебільшення унікальна. Видатний український літературознавець, літературний критик, громадський та культурний діяч, дисидент радянських часів, академік НАН України, Герой України. Іван Дзюба був справжнім ученим, гуманітарієм найвищого рівня і найширшого профілю. Його енциклопедична освіченість (здобута насамперед самостійною сумлінною працею з книжками) та вміння легко й невимушено апелювати до тисяч і тисяч джерел вражають.

Шість цікавих фактів біографії Івана Дзюби:

  • у 1973 році засуджений до п’яти років ув’язнення і п’яти років заслання за свою відому працю «Інтернаціоналізм чи русифікація», але був «помилуваний»;
  • автор десятків публікацій і книг, зокрема про Тараса Шевченка, досліджень про культуру і політику. Серед останніх робіт – книга «Чорний романтик: Сергій Жадан»;
  • академіком Дзюбою був ініційований проєкт «Енциклопедії сучасної України», який назавжди лишиться останньою пам’яткою великої доби до-електронних паперових енциклопедій;
  • у листопаді 1992 року став другим міністром культури незалежної України (до 1994 року);
  • у 1999-2005 роках очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка;
  • один із співзасновників Народного руху України і учасників ініціативної групи «Першого грудня».

Пропонуємо кілька спогадів Івана Дзюбу, якими поділилися у збірці «Обрії особистості: Книга на пошану Івана Дзюби» відомі українські гуманітарії: Юрій Шаповал, Лариса Брюховецька, Євген Сверстюк, Марта Богачевська-Хомяк, Ростислав Хомяк.

***

Те, що Іван Михайлович вижив, встиг написати й зробити те, що встиг, є очевидною перемогою. І не лише його персональною, а й усіх, для кого Україна – не абстрактне й не абсурдне поняття. Живий Дзюба кращий від забронзовілого символа. Поспілкуйтеся з першим, послухайте, почитайте його – і ви в цьому переконаєтеся.

Юрій Шаповал — с. 39.

Джерело життя – любов. Із любові народжуються і мистецькі шедеври, і рефлексії на них. Для критика важлива ерудиція, володіння словом, але те, що він пише, зростає в ціні, якщо помножене на світло його особистості. Те світло оживляє написане, надає йому енергії життя. До написаного проникливим критиком можна звертатися через десятиліття, адже там зберігається безпосередність вражень і особливість часу, поєднана зі сміливими узагальненнями, професійністю оцінок, знанням контексту. А все разом надає текстам критика позачасовості, неперехідної цінності. До таких текстів належать статті Івана Дзюби про українське кіно.

Лариса Брюховецька — с. 46.

Рух 60-х років. Було б великим спрощенням уявляти боротьбу з цензурою як боротьбу проти заборони тем. Тоді найлегше було б привезти з-за кордону заборонені книжки добрих авторів. Але роль письменника в умовах свободи – підійматися крок за кроком. І поступово підіймати читача. Творити середовище вільної думки. Середовище довіри. Вільний письменник будить суспільство словом і своїм прикладом. То нагадує ту радість, коли дитина вчиться ходити й говорити – хата оживає. Утверджується прямостояння й гідність людини. Така людина вже не буде «слугою партії»

Євген Сверстюк — с. 52.

Без Дзюби на заході не знали б, що СРСР багатонаціональна країна. Національності існували в СРСР, навіть мали свої формальні республіки. Але «сильні світу» народів цих республік не сприймали. Не сприймав їх і політичний світ; не звертав на них серйозної уваги світ науки. Була Росія, а неросійські національності були марґіналізовані. Мало хто звертав увагу саме на національний фактор. Україна для пересічного американця була чимось таким, як Техас чи Пенсильванія.

Марта Богачевська-Хомяк, Ростислав Хомяк — с. 431.

Дзюба драматично запевнив світ, що Україна таки існує… Розвідка Дзюби … осучаснювала тематику національного прагнення, виводила її з націоналістичних обмежень і дозволяла впроваджувати тематику в університетський та політичний обіг. І ціле наше діаспорне покоління вдячне Дзюбі за його відвагу і за його розуміння свого власного світу. Це більше, ніж простий героїзм. Це інтеліґентна відвага далекодумної порядної людини.

Марта Богачевська-Хомяк, Ростислав Хомяк — с. 432-433.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *