У сучасному політологічному і політичному дискурсах щодо питань євроатлантичної інтеграції України поза увагою дослідників досі залишається теоретичне осмислення природи, мети створення та ефективності діяльності військово-політичних союзів, виконання ними функції чинника стабільності або, навпаки, руйнівника системи міжнародних відносин – аж до розв’язування Великої (світової) війни. Цю прогалину намагалися заповнити українські історики, автори книги «Геополітика проти Безпеки: союзницьке стримування агресії в Європі ХХ – початку ХХІ ст.», Олександр Потєхін і Юрій Клименко.
Автори дослідження вважають, що запобігти світовому хаосу, який за своїми масштабами не може бути «керованим», може лише високоінституціялізоване військово–політичне співробітництво демократичних держав, їхня стратегічна взаємозалежність.
Про нагальну необхідність такого співробітництва сьогодні, коли Російська Федерація виступила в якості ревізіоністської держави й веде повномасштабну війну проти нашої країни, цілковито зневажає й порушує принципи міжнародного права, — наша добірка цитат із нової книги Олександра Потєхіна і Юрія Клименка.
***
Війна в Україні показує європейцям сьогодні: щоб мати мир, обидві сторони мають віддавати перевагу миру перед війною, а потенційний агресор має заплатити надвисоку ціну за загарбницькі дії. Це й називається стримуванням. Якщо Європа хоче жити в мирі, вона повинна нарешті побудувати сильну зовнішню політику та спільну оборону.
с. 459.
Тільки холодний душ внаслідок воєнної поразки здатний привести Росію до тями.
с. 460.
Намагання умиротворити агресивну тоталітарну державу (або досягнути з нею навіть якихось часткових домовленостей, бодай взаємних зобов’язань) призводить до однозначного результату – вона нахабніє, а загроза міжнародному миру неминуче зростає.
с. 483.
Можна скільки завгодно спекулювати на тему багатополюсності сучасного світу. Але джерелом стабільності залишається тільки об’єднання демократичних держав, які за спільним потенціалом незрівнянно перевершують тоталітарні країни, котрі, до того ж, за своєю природою не здатні на ефективне військово-політичне союзницьке співробітництво. Справа полягає виключно у наявності/відсутності політичної волі для реалізації цієї переваги в інтересах усього людства.
с. 484.
Битви дійсно виграють збройні сили. Проте велику війну можуть попередити або виграти лише країни, які не тільки переважають у загальному соціально-економічному потенціалі і є лідерами науково-технічного прогресу, а їхні народи здатні мобілізуватися і виявити тривалу стійкість у боротьбі з ворогом, але й наділені високими моральними якостями, традиціями та повагою до союзників.
Там само.