Пам’яті Калліста Вера: чотири думки про смерть

Проти ночі 24 серпня 2022 року відійшов у вічність видатний православний богослов, митрополит Діоклійський Калліст Вер. Про його богословську думку, спадщину, шлях до православ’я буде сказано ще багато. Але очевидним є факт: це богослов’я подиву і подяки. А його роздуми про смерть, як не дивно, сповнені надії й радості.

Довідка:

Митрополит Калліст (мирське ім’я Тімоті Вер) народився у місті Бат (Великобританія) 11 вересня 1934 року. Здобув освіту у Вестмінстерській школі та Магдален-коледжі Оксфордського університету. Англіканин від народження, 1958 року він прийняв православ’я. Довгий час провів у монастирі святого Іоанна Богослова на грецькому острові Патмос; нерідко бував у Єрусалимі та на Афоні.

У 1966 році прийняв священство і був пострижений у чернецтво з ім’ям Калліст. З цього ж року і до виходу на пенсію в 2001 році викладав православ’я в Оксфордському університеті. У 1982 році висвячений на єпископа Діоклійського, вікарія архієпископа Фіатирського та Великобританського (Константинопольський Патріархат). Після цього залишився в Оксфорді, де продовжував очолювати грецьку парафію та читати лекції в університеті. 30 березня 2007 року був зведений до митрополита.

Оксфорд. Православний храм на Кентербері роуд (Константинопольський патріархат)

Після виходу на пенсію владика Калліст продовжував активно публікувати свої роботи та читати лекції про православ’я. Найвідоміша книга владики Калліста – The Orthodox Church («Православна Церква») – вийшла друком у 1963 році, ще до прийняття ним священства та чернецтва. Згодом неодноразово перевидавалася багатьма мовами, у тому числі українською.

Калліст Вер багато думав про феномен смерті у богословському ключі. Бібліотека NewLib вже ділилася з нашими читачами його думками (публікація за книгою «Внутрішнє Цаство»). Пропонуємо ще кілька думок владики про смерть із цієї ж книги.

Калліст Вер

***

Людське існування можна порівняти з книгою. Більшість людей розглядає своє земне життя як справжній текст, головну оповідь, і вважають прийдешнє життя — якщо, звичайно, вони у нього вірять — не більше, ніж додатком. Але справжнє християнське ставлення зовсім інше: наше теперішнє життя — не більше, ніж передмова, вступ, тоді як саме прийдешнє життя становить головну оповідь. Момент смерті означає не закінчення книги, а початок першої частини.

Про завершальну точку — а, по суті, початкову — слід сказати дві речі, які є настільки очевидними, що про них легко забувають. По-перше, смерть — невідворотний і певний факт; по-друге, смерть — це таїна. Це означає, що нам треба сприймати грядущу смерть з протилежними почуттями: зі спокійним реалізмом та зі смиренним трепетом.

Щоразу, засинаючи вночі, ми передчуваємо смерть; щоразу, прокидаючись наступного ранку, — начебто постаємо з мертвих… Можливо, наша остаточна смерть буде таким самим відродженням — засинанням, після якого настане пробудження. Ми не боїмося засинати щоночі, бо знаємо, що наступного ранку знову прокинемося. Хіба ми не можемо з такою ж довірою поринути в наш смертний сон? Хіба не можемо очікувати пробудитися створеними заново для вічності?

Ми вбачаємо у смерті неприродність, ненормальність, протилежність передвічному задуму Творця, тому сахаємось від неї з горем і розпачем. Але ми також вбачаємо у ній вияв Божої волі, благословення, а не покарання. Це втеча від безвиході, акт милосердя, шлях до нашого перевтілення… Саме за допомогою тілесної смерті Господь повертає додому Своє дитя. По той бік розділення в смерті душі й тіла ми вбачаємо їх майбутнє возз’єднання в останньому воскресінні.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *