Павло Смицнюк: чотири уроки для України з книги П.Ґольніша «Християни Сходу»

Директор Інституту екуменічних студій УКУ Павло Смицнюк пропонує Україні чотири уроки, які вона може винести із книги монсеньйора Паскаля Ґольніша «Християни Сходу: опір на нашій землі».

Про це він говорив під час презентації книги в українському перекладі за участю самого автора — християнського місіонера на Близькому Сході Паскаля Ґольніша.

«Говорити про християн Близького Сходу, писати про них, захищати їхні інтереси — це означає знайомити Україну з особливим переданням та проблематикою наших сучасників.

Чотири уроки, які я виніс із цієї книги, стануть у нагоді екуменічному середовищу та й громадянському суспільству України», — зазначив Павло Смицнюк.

Урок 1: «Контакти між спільнотами будуються довго і складно, а руйнуються в одну мить»

«Баланс між різними християнськими спільнотами вибудовувався століттями: між різними католицькими обрядами, між православними, вірменами, мусульманами, євреями… Однак Ісламська держава змогла за тижні знищити здобуті скарби, той діалог, який відбувся. Це для України є дуже актуальним. Ми як молода держава, якій 30 років, хочемо, щоби все відбувалося з космічною швидкістю. А так не буває! Ми можемо навчитися на прикладі християн Сходу, що на те, щоби збудувати певні речі, довіру, мусять йти десятиліття і століття. Це урок для нас: запастися терпінням і не втрачати надію, що ми потроху будуємо довіру, стосунки між церквами».

Урок 2: «Як бути християнською спільнотою, присутньою в суспільстві, в політичному житті, в публічній площині, але зберігати свою незалежність та окремішність»

«Є спокуса сприймати християнство винятково як частину національної чи етнічної приналежності. Це означає, що, коли ми хочемо зробити християнство аспектом спільнотної єдності, то можемо втратити свободу людини, незалежність особи. Коли ми в Україні прагнемо співпрацювати із суспільством, бути у всіх галузях суспільства, сприймати християнство як частину нашої національної ідентичності, то мусимо пам’ятати, що при цьому ми не маємо загубити свободу людини і право людини відмовитися належати до цієї спільноти».

«Християнство на Близькому Сході навчилося служити спільноті, служачи іншим, зокрема мусульманам. 99% учнів у християнських школах Сектору Газа є мусульманами. І цей діалог може допомогти ісламу, але теж і суспільству, і невіруючим, стати ненасильницьким — через промоцію релігійної свободи, прав людини.
Тут теж урок для України. Деколи деякі наші конфесії звикли дбати про свої інтереси і майже забувають, що церква є для світу. Це великий урок для України, який ми можемо почерпнути на Сході, — жити для інших».

Урок 3: «Як може відбуватися співпраця між Сходом і Заходом, щоби не підпасти під дію колоніалізму й «американізації» (за висловом Ґольніша), але підтримувати обмін дарами»

«Колоніальні помилки не означають, що ми мусимо зупинити співпрацю й обмін дарами. Свідомість колоніалізму може допомогти нам бути обережнішими та більш виваженими. У нас є історія колоніалізму та латинізації, коли латинська церква хотіла нав’язати християнам Сходу свою традицію як щось вище, досконаліше. «Американізація» світу — це глобалізаційний феномен, коли усім пропонується один стиль життя. Однак є щось на Заході, що може бути даром для Сходу. Деколи на Сході віра сприймається як щось автоматичне, частина етнічної ідентичності, а на Заході є великий акцент на особистому сприйнятті віри. Співвідношення церкви і держави — це те, чого Схід може навчитися у Заходу. Тут теж є урок для України: не тільки дивитися на Захід, а й на християнство на Сході, в Лівані, в Індії, на інших континентах. Це значить — зробити український погляд на світ менше прозахідним, менш європеоцентричним».

Урок 4: «Як бути меншиною? Чого нас може навчити «буття меншиною» та як це допомагає будувати контакти між спільнотами?»

«На Близькому Сході, окрім Лівану, християни є маленькими спільнотами без політичної ваги і влади. Дуже часто це спільноти, які зазнають переслідувань. “Блаженні переслідувані” — це є стан щоденного життя багатьох християн на Сході. Але в них немає бажання помсти. Вони є прикладом для інших у тому, що вони відмовляються від насильства. Ліван подібний до України тим, що деколи рішення наших проблем не є в наших руках. Та, менше з тим, навіть якщо ми є меншиною, ми можемо бути активними, бути агентами в такому контексті, де ти позбавлений можливості приймати рішення. Христос і Євангеліє дають нам силу діяти і йти вперед. Ми можемо бути тим маленьким зерном, з якого виростає велике дерево».

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *