Передмова Папи Франциска до книги «Варфоломій: Апостольська місія. Пророче бачення»

Передмова Його Святості Папи Франциска
Фото з книги
Іоан Хрисавгіс. Варфоломій: Апостольська місія. Пророче бачення
Із відчуттям сердечної близькості я приєднуюсь до всіх тих, хто цього року радісно й урочисто святкують двадцять п’яту річницю обрання Його Всесвятості Варфоломія І Вселенським Патріархом.

Моя перша зустріч із моїм возлюбленим братом Варфоломієм сталася в самий день інавгурації мого папського служіння, коли він вшанував мене своєю присутністю в Римі. Я відчув, що зустрівся з людиною, яка «ходить вірою» (2 Кор. 5:7) і яка власною особою й поведінкою виражає всю глибину людського та божественного досвіду православного передання. Того разу ми обійнялися зі щирою прихильністю і взаєморозумінням. Наші наступні зустрічі в Єрусалимі, Римі та Константинополі лише зміцнили нашу духовну близькість, але насамперед поглибили наше спільне усвідомлення пастирської відповідальності, яку ми поділяємо в цей історичний момент перед обличчям невідкладних викликів, з якими сьогодні зустрічаються християни і весь людський рід. Зокрема, я зберігаю в серці чудові спогади про теплий братерський прийом, який Па тріарх Варфоломій влаштував мені під час мого візиту на Фанар на свято апостола Андрія, святого покровителя Вселенського Патріархату, 30 листопада 2014 року.

Церкви Рима й Константинополя пов’язані глибоким та довготривалим зв’язком, який не змогли розірвати навіть століття мовчання та непорозумінь. Цей зв’язок втілений у стосунках між тими, хто, за переданням, стали засновниками наших Церков, а саме між святими апостолами Петром і Андрієм — двома братами по плоті, але, насамперед, двома учнями Господа Ісуса, які разом вірили в Нього, слідували за Ним і, зрештою, розділили Його долю на хресті в одній надії служити приходу Його Царства. Наші попередники, славнозвісні Афінагор І і блаженний Павло VІ, залишили нам священне завдання: прослідкувати той шлях, який спричинив церковне розділення, зцілити джерéла нашого взаємного відчуження й рухатися до відновлення повного співпричастя у вірі та любові, з усвідомленням допустимих відмінностей між нами, як це було в І тисячолітті. Сьогодні нас, братів у вірі й надії, яка не засоромить, глибоко об’єднує бажання, щоб християни Сходу й Заходу могли відчувати себе частиною однієї і єдиної Церкви та проголошувати всьому світові, що «Божа благодать з’явилася спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми, зрікшися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» (Тит. 2:11–13).

У двох спільних заявах, підписаних нами в Єрусалимі та на Фанарі, ми впевнено й рішуче підтвердили спільне зобов’язання, яке виходить з нашої вірності Євангелію,— будувати справедливіший світ, який більше поважатиме гідність та основоположні свободи кожної людини, з яких найважливішою є свобода віросповідання. Також нас глибоко об’єднує спільне зобов’язання й надалі підвищувати обізнаність окремих людей та суспільства загалом у питанні захисту творіння, тієї космічної драми, у якій щомиті проявляється і прославляється безкінечна милість Божа — дарована, відкинена й відновлена. Я глибоко вдячний за провід Вселенського Патріарха в цій царині та за його міркування з цього приводу, з яких я продовжую багато чому навчатися.

У Патріархові Варфоломії я побачив глибоку духовну чутливість до болісного стану сучасного людства, так сильно зраненого невимовною жорстокістю, несправедливістю та дискримінацією. Ми обидва вкрай стурбовані тяжким гріхом проти Бога, який, здається, щодня примножується, а саме глобалізацією байдужості до спотворення образу Божого в людині. Ми переконані, що покликані працювати над розбудовою нової цивілізації любові й солідарності. Ми обидва усвідомлюємо, що тепер, коли ми опинилися перед надзвичайно серйозними проблемами, голоси наших братів і сестер змушують нас стрімкіше рухатися шляхом примирення та співпричастя між католиками і православними — задля того, щоб вони могли достовірно проголошувати Євангеліє Миру, яке походить від Христа.

Із цих численних причин я дуже радію, що двадцять п’яту річницю обрання мого друга і брата Варфоломія Патріархом давнього і прославленого Константинопольського Престолу* відзначають так багато людей, які дякують Господеві за його життя і служіння. Я вважаю водночас милістю і привілеєм йти пліч-о-пліч із Патріархом Варфоломієм у надії служити нашому єдиному Господу Ісусу, розраховуючи не на наші вбогі сили, а на вірність Бога, за заступництва святих братів — апостолів Андрія та Петра.

Саме з такою певністю та незмінною молитовною згадкою про нього я висловлюю Його Всесвятості Патріархові Варфоломію мої сердечні братерські добрі побажання довголіття в любові й утісі від Троїчного і Єдиного Бога.

ПАПА ФРАНЦИСК, 4 квітня 2016

* Ця книга написана 2016 р., коли відзначали 25-ту річницю Патріаршого служіння Варфоломія.— Прим. пер.

Передмова до книги
Іоан ХрисавгісВарфоломій: Апостольська місія. Пророче бачення  /
Пер. з англ. Л. Лозової. — Київ: ДУХ I ЛIТЕРА — 2021. — 296 с.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *