Підходи до теми примирення: п’ять етапів процесу мирного врегулювання конфліктів

Примирення — одне з тих понять, про які ми знаємо достатньо багато. Про примирення не говорять легко, розслаблено, з ентузіазмом; хоча воно й викликає емоції: часто — це біль, втрата, порожнеча.

У своїй книзі «Розбудова діалогу. Вибрані приклади роботи з примирення в Хорватії» Ґоран Божичевіч цитує слова південноафрикансько-північноірландського практика й теоретика Брендона Гамбера*: «Ми розглядаємо примирення як добровіль­ний акт, який не можна нав’язувати».

Далі він наводить п’ять переплетених і пов’язаних між собою етапів процесу примирення, якими ми ділимось із нашими читачами.

***

1. Розвиток спільного бачення взаємозалежного, чесного суспільства. Це вимагає включеності всього суспільства на всіх рівнях. Якщо окремі особи можуть мати різні думки чи політичні переконання, то артикуляція спільного бачення взаємозалежного, справедливого, рівноправного, відкритого й різноманітного суспільства є критичною частиною кожного процесу примирення.

2. Визнання минулого і робота з ним. Підтвердження травми, втрати, істини і страждання в минулому. Забезпечення механізмів установлення правди, зцілення, оновлення чи компенсації збитків, доведення ситуації до прийнятного стану (включно з вибаченням, якщо це потрібно, і кроками до відшкодування). Будувати примирення означає, що окремі особи та інституції визнають свою роль у конфліктах, що відбулися, беруть на себе відповідальність і роблять конструктивні висновки, які гарантуватимуть, що ці конфлікти не повторяться в майбутньому.

3. Побудова позитивних стосунків. Побудова стосунків чи їхнє оновлення після насильницьких конфліктів бере до уваги питання довіри, упереджень, нетолерантності в самому процесі, веде до визнання схожості й відмінності, сприйняття тих, хто відрізняється від нас, і співпраці з ними.

4. Значна зміна в культурі і ставленні. Зміна ставлення до інших людей і думки про інших. Культура підозрілості, страху, недовіри й насильства руйнується, натомість відкривається простір, у якому люди можуть чути один одного. Розвивається культура поваги до прав людини і відмінностей між людьми, створюється середовище, в якому кожен громадянин стає активним учасником суспільства, відчуває свою приналежність до нього.

5. Сутнісна суспільна, господарська та політична зміна. Ідентифікуються, оновлюються чи трансформуються структури: суспільні, економічні й політичні, які сприяли конфліктові чи відчуженню».

Джерело: Ґоран Божичевіч. Розбудова діалогу. Вибрані приклади роботи з примирення в Хорватії — с. 21.

* Професор Брендон Гамбер – завідувач кафедри Джона Х’юма і Томаса П. О’Ніла в Міжнародному інституті дослідження конфліктів (INCORE) при Ольстерському університеті в Північній Ірландії. Є членом Інституту перехідної юстиції Ольстерського університету. Викладав у Школі розвитку людини та громад, а також в Африканському центрі міграції та суспільства (див. http://brandonhamber.com/index.htm)

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *