Порятунок людини відбувається через любов і в любові: десять життєвих сенсів Віктора Франкла

Віктор Франкл — всесвітньо відомий психіатр, психотерапевт, філософ. 1942 року він потрапив до концтабору, де на нього чекали голод, приниження, хвороби, постійна загроза життю. Аналізуючи свою поведінку та поведінку інших в’язнів, Франкл віднайшов стратегії, що утримують людину над прірвою, захищають розум від божевілля та надають сенс життю.

Свій жахливий досвід виживання він описав у книжці «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі», яка допомогла мільйонам людей віднайти себе та змінити життя. Віктор Франкл доводить, що тільки-но людина знаходить сенс свого існування, вона отримує сили, щоб здолати будь-які випробування.

Поради людини, яка зазнала нелюдських випробувань, варті того, щоб бути почутими.

***

Я усвідомив найвеличнішу таємницю, якою діляться поезія, мислення і віра: порятунок людини відбувається через любов і в любові. Я зрозумів, що людина, у якої в цьому світі нічого не залишилося, усе ще може відчувати блаженство, хоча б на мить, розмірковуючи про кохану особу.

с. 50.

Людина, котра усвідомила відповідальність, що вона несе її перед людською істотою… не легковажитиме своїм життям. Вона знає, «навіщо» їй жити, і зможе витерпіти майже будь-яке «як».

с. 90.

Якщо можна знайти сенс навіть у стражданні, сенс життя існує за будь-яких умов, принаймні потенційно. Цей безумовний сенс, однак, існує поряд із безумовною цінністю кожної людини. Саме це гарантує невід’ємність людської гідності. Коли життя залишається потенційно змістовним за будь-яких умов, навіть найжалюгідніших, то так само цінність кожної особи залишається з нею, тому що базується на цінностях, котрі він або вона реалізували в минулому, і не залежить від корисності, яку він або вона мають (або й ні) у теперішньому.

с. 153.

Те, як людина ставиться до своєї долі й усіх супутніх страждань, те, як вона несе свій хрест, дає їй багаті можливості – навіть за найважчих обставин – надати життю глибшого сенсу. Людина може бути сміливою, гідною поваги й безкорисливою. Або ж у суворій боротьбі за самозбереження вона може забути про свою людську гідність й уподібнитися до тварини. Але вона завжди має вибір – скористатися можливістю зберегти моральні цінності чи в складних обставинах забути про них. І саме це визначає, варта вона своїх страждань чи ні.

с. 77-78.

Ми, колишні мешканці концентраційних таборів, пам’ятаємо людей, які ходили між бараками, заспокоюючи інших, віддаючи останній шматок хліба. Нехай їх було лише декілька, але їхня поведінка – незаперечний доказ, що людину можна позбавити всього, крім єдиного: останньої людської свободи – обирати власне ставлення до будь-яких наявних обставин, обирати власний шлях.

с. 77.

Швидкоплинність нашого існування … не робить його безсенсовним. Але вона визначає нашу відповідальність; оскільки все залежить від реалізації нами по суті нетривалих можливостей.

с. 125.

Неможливо дати загальне визначення сенсу життя. «Життя» не означає чогось туманного, воно дуже реальне та конкретне, так само як реальні й конкретні завдання для людини. Саме вони формують долю людини, особливу й унікальну для кожного. Жодну людину і її долю не можна порівнювати з іншою людиною або іншою долею. Жодна ситуація не повторюється, і кожна ситуація потребує іншого вирішення… Кожна ситуація є унікальною, і завжди є лише одне правильне вирішення проблеми.

с. 88-89.

Людина не повинна запитувати, що є сенсом її життя, але радше має погодитися, що це запитання до неї. Одне слово, кожну людину розпитує життя, і вона може відповісти життю єдиним чином – відповідаючи за власне життя.

с. 114-115.

Людська істота – це не одна річ із купи; речі визначають одна одну, але людина сама визначає себе. Якою вона стане – у межах своїх здібностей й оточення – вона вирішує самостійно. У концентраційних таборах, наприклад, у цій лабораторії життя і на цьому полігоні, ми спостерігали, що деякі з наших товаришів поводилися наче свині, у той час як інші поводилися наче святі. Людина має обидві можливості; яку з них вона реалізує, залежить від її рішень, а не від обставин.

с. 138-139.

Європейці вважають важливою ознакою американської культури наказ «бути щасливим». Але щастя не можна ставити за мету; воно має надходити слідом за чимось. Для щастя потрібна причина. Коли вона знайдена, людина стає щасливою автоматично. Як бачимо, людське буття – не в гонитві за щастям, але радше в пошуку причин для нього, у тому числі (останнє, але не менш важливе) – у реалізації потенційного сенсу, притаманного кожній наявній ситуації.

с. 140-141.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *