Про геополітику і український Ґрааль: погляд дипломата

Відомий український дипломат Олександр Щерба присвятив дипломатичній службі понад двадцять років свого життя. У своїй книзі «Щеплення від мороку» він говорить про сучасні відносини України та Заходу, російсько-українську війну та дилеми українського політичного життя.

Ця книга — спроба пояснити Україну для світу, а світ – для України. Автор не боїться піднімати гострі питання і намагається дати на них свою відповідь.

Що є головним геополітичним фактором людської історії, що таке європейська інтеграція, як українцям не випустити з рук свій Ґрааль — про це та інше наша добірка цитат від Олександра Щерби.

***

Україна стоїть як проблема між світом свободи і світом несвободи, які хочуть знову дружити, потискати одне одному руки і головне – торгувати, отримувати вигоду. Ми, українці, не можемо це змінити. Це питання європейської совісті. Питання нашої совісті – стати кращою нацією.

с. 11.

На моє глибоке переконання, не можна зводити геополітичні міркування тільки до економіки, демографії та виходу до моря. Головний геополітичний фактор людської історії – це ідея. Вона піднімає народи. Вона робить нації сильними чи слабкими. Вона прорубує вікно в майбутнє або примушує розплачуватися впродовж поколінь. «Дух, що тіло рве до бою», — це ресурс нації, важливіший від нафти і золота.

с. 13-14.

Європейська інтеграція – це не інтеграція в добробут, а інтеграція в систему цінностей, які приносять добробут. Себто – у верховенство права, свободу слова, взаємну відповідальність громадянина і держави, терпимість, повагу до інших народів та держав. Чи багато українців можуть щиро сказати: «так, це мої цінності»? Це питання, яке Україна мала б ставити перед собою, по можливості щоденно.

с. 11-12.

Наше національне покаяння затягнулося, а очищення бариться. Але це не означає, що воно не відбудеться. Коли бачимо, що «верхи» і далі живуть брехнею, то й самі живемо так. Але можливе й протилежне: якщо хтось нагорі заражає народ беззаконням, то хтось там же нагорі може стати для нього і натхненням. Якщо хтось там же покаже приклад життя по правді і знайде правильні слова, — «низи» підхоплять. Не відразу, але підхоплять. Корумпованість — це шкідлива звичка, на кшталт паління. Порядність теж може стати звичкою.

с. 40.

Українська нація переросла свою політичну еліту, яка, по праву, мала б бути локомотивом і мотором українського розвитку, але насправді стала його найбільшим гальмом.

с. 18.

Третє десятиріччя незалежності буде для України моментом істини. Вона або здобуде нову якість, або так і залишиться пострадянським непорозумінням, європейським на словах і суто радянським по суті.

с. 19.

Насправді реформи — це люди. Системні реформи, які не залежали б від людського чинника, — це міф. Як кажуть американці, кадри — це і є політика. Держава може непогано існувати з розпливчастими законами, але добрими виконавцями. Проте при поганих виконавцях її не врятують навіть найчіткіші та найсправедливіші закони.

с. 20.

Україні треба бути готовою до самотнього існування під потужним пресом. Борючись за свою свободу, ми опиняємося в ролі хранителів несподівано нікому не цікавого (але однак священного) Ґраалю. І наш єдиний шанс — не продаючи душу, ввійти в цей новий цинічний світ. Не випускаючи Ґрааль із рук, перетворитися на функціональний бізнес-проект. Навести в країні (перепрошую за банальність!) порядок. Дати по руках бюрократам. Приборкати корупцію. Ну якщо вже не приборкати — то бодай зробити її стабільною. І нагадати нашим хранителям закону, що найпатріотичніший закон — це свята недоторканність кожного вкладеного в Україну долара чи євро.

с. 27-28.

Проблема – не лише в тому, що Європа часто не чує Україну, а й у тому, що Україна у принципових, ідеологічних питаннях часто не чує Європу. Себто не усвідомлює, що насправді важливо для Європи, не опановує і не розуміє європейського кодексу поведінки. І від того, чи почнемо ми Європу чути, чи відбудеться ця принципова для нас зміна поведінки, мислення та риторики (спочатку на рівні еліти, а потім і на рівні пересічного українця), залежить і становлення, існування, а врешті і сама можливість буття України як частини Єдиної Європи, яких би нових форм не набув цей проект впродовж наступних років.

с. 49.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *