Як церкви можуть бути речницями Правди, коли воліють бути «поза політикою»? Чому мовчання церков стає лункішим? Що має бути вилучено з церковного життя?
На ці питання дає відповідь правозахисник, публіцист і релігієзнавець Мирослав Маринович. Наводимо добірку його цитат із нової книги «Гідність людини: виклик і шлях. Збірник статей», яка щойно вийшла у видавництві «Дух і літера».
***
Церкви остерігаються бути речницями Правди, бо Правда може зіштовхнути їх із панівними ідеологіями та політичними доктринами, а церкви воліють бути «поза політикою». Але чи можна уявити собі Христа, Який зберігає нейтральність щодо брехливих ідеологій політичної сфери? У тому-то й річ, що заслужити собі на царство потойбічне можна лише тоді, коли стоїш на сторожі правди у царствах земних!
с. 16.
Чим більше той світ захлинається у неправді, тим лункішим стає фактичне мовчання церков… Жодна церква з нині наявних не впорається із цією місією самотужки. Тут потрібна співпраця всіх християн, тим більше, що ми й так є у меншості. Й особлива відповідальність лежить на церквах тих країн, які стали особливими жертвами ненависті, агресії та інформаційної війни, як-от Україна.
с. 17.
Українські церкви мають усвідомити: будь-які форми зависливості, ревнощів та взаємного відпихання мають бути вилучені з церковного життя. Єдина змагальність, яка має бути легітимною, — це змагальність у праведності; єдино допустима ревність — ревність у вірі. Краще згубити в довірі, ніж позірно виграти в підозріливості.
с. 17.