Шість думок провідного французького філософа про історію, справедливість та єдність

Поль Рікер – автор багатьох праць, серед яких такі знакові для сучасної гуманітаристики книги, як «Філософія волі», «Конфлікт інтерпретацій», «Сам як інший», «Право і справедливість» та ін. Професор Сорбонни та Чиказького університету, Поль Рікер також був почесним професором понад 30 університетів світу, зокрема й Києво-Могилянської академії.

Рікер вивів класичну думку далеко за рамки філософських і гуманітарних кіл – у широке поле громадського життя людства. Він повернув практичній філософії ту високу гідність, про котру рідко згадують у посткомуністичних країнах.

Полю Рікеру сучасна французька філософія багато в чому зобов’язана пробудженням уваги до теми права та справедливості. Про діалектичне співвідношення справедливості й порядку, про історію та єдність, яка є завданням раціонального розуму і яку треба любити, про людину та її роль в політиці – добірка пропонованих цитат із книги Поля Рікера «Історія та істина».

***

Справедливість — це динамізм порядку, а порядок — форма справедливості; ця діалектика справедливості й порядку обертається на своєму колі у великій діалектиці історії, яку рухає милосердя Боже.

с. 110-111.

Тією мірою, якою єдність є завданням раціонального розуму, вона є і завданням почуття; єдність треба любити… Щоразу як ми добуваємося почуттям до глибинного зв’язку між реальностями, до якихось окремих поглядів або окремих персонажів, ми щасливі; щастя єдності стверджує план Життя, який є глибшим, аніж розпорошеність нашої культури.

с. 183.

Якщо історія — це насильство, то ненасильство вже є стривоженою совістю історії… Історія каже: насильство. Свідомість підстрибує й каже: любов. Її стрибок є стрибком обурення; цим стрибком вона кладе край Історії, знищує її як насильство.

с. 246.

Мабуть, треба вірити, що Бог, бажаючи, щоб його пізнавали й любили вільно, і сам пережив цей ризик, який називається Людина.

с. 137.

Людина не може ухилитися від політики, бо в такий спосіб вона ухилилася б від власної людської суті. Впродовж історії і через політику людина входить у конфронтацію зі своєю величчю і своєю виною.

с. 282.

Відчуження між людьми ніколи не є абсолютним. Людина справді чужа іншій людині, але вона є також її ближнім.

с. 305.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *