Геноцид – це один із факторів, який перетинається з низкою ключових історичних процесів: війною, імперіалізмом, державним будівництвом і класовою боротьбою від стародавніх часів і дотепер. Він тісно поєднаний із важливими інститутами, у яких держава або політична влада у широкому розумінні часто відіграє головну роль: примусова праця, військовий призов, ув’язнення і вбивство дітей жіночої статі.
Автор книги «Геноцид: Вступ до глобальної історії» Адам Джонс стверджує, що майже всі людські групи, які можна виокремити: етнічні, національні, расові, релігійні – ті, до яких прив’язане юридичне визначення геноциду, а також інші – поза цим визначенням, були жертвами геноцидів і в певному розумінні залишаються вразливими навіть сьогодні. Так само більшість людських колективів (навіть вразливих та пригнічених) продемонстрували, що здатні ініціювати геноцид. Дослідникам геноциду надзвичайно болісно визнавати це. Але у згаданій книзі такі проблеми розглядаються без купюр.
Різноманітні табу і чутливість відходять на задній план, коли ми наближаємося до геноцидів надто близько, щоб містифікація та прийняття бажаного за дійсне не завадили називати речі своїми іменами, щоб стало можливим максимально ефективно протидіяти геноцидам.
Адам Джонс. Передмова. — с. 19.
Які ознаки того, що гряде геноцид, є найнадійнішими? Хоча не існує «загальної «сутності» геноциду, деякі сліди та сприятливі умови можуть служити червоними прапорцями.
Пропонуємо ознайомитись із декількома загрозливими ознаками ймовірного виникнення геноциду, вказаними Адамом Джонсом у своєму монументальному дослідженні.
***
- Історія геноциду і конфліктів між спільнотами. Винуватці геноциду часто є рецидивістами, тому що еліти і спецслужби можуть призвичаїтися до масових убивств як стратегічної відповіді на виклики державній безпеці. Геноцид часто залежить від уже наявних зразків державної поведінки і стосунків між державою і суспільством.
- Глибока економічна криза. Економічна криза може підірвати легітимність і адміністративну спроможність державної влади, яка може вдатися до геноциду як засобу втриматися біля керма. Такі кризи також заохочують повстанські, революційні і сепаратистські рухи. Ці рухи можуть підживлювати параною керівників держави та іноді також самі містять у собі геноцидні паростки і спонуки.
- Мобілізація за лініями розколу між громадами. Для людей із певною релігією, мовою чи історією (звичайні маркери «етнічної» ідентичності) характерно асоціювати себе з іншими, хто поділяє такі самі погляди. Хоча соціальна і політична мобілізація, що відбувається відповідно до цих ідентичностей, не обов’язково погана і не конче провокує насильство.
- Пропаганда ненависті. Стандартною рисою мобілізації для геноциду є пропаганда ненависті, у тому числі у ЗМІ, публічних політичних виступах, на веб-сайтах, у графіті та більш розсіяних дискурсивних стратегіях, як-от плітках і чутках. Мова ненависті лежить в основі ідеологій виключення, що визначають переслідувані групи як такі, що не становлять цінності.
- Несправедливі дискримінаційні закони та пов’язані з ними заходи. Деякі дискримінаційні («позитивна дискримінація») закони насправді можуть допомогти придушенню потенційного геноциду. Проте загалом дискримінація, втілена в законі (а також у навмисне нерівній системі «правосуддя»), сприяє маргіналізації та ізоляції виокремлених груп – імовірно, як прелюдія до їхнього винищення.
- Жорстокі й систематичні репресії з боку держави. Репресії і державний терор є особливо очевидними ознаками того, що може готуватися геноцидна кампанія. Незалежно від того, чи послідує за цим геноцид, такі зловживання мусять бути засуджені й придушені. Запровадження надзвичайного стану, обмеження громадянських свобод, заборона чи переслідування опозиційних партій і організацій, свавільні арешти і облави на цивільних, початок або збільшення використання тортур в якості державної політики, значні потоки біженців і внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – усе це має викликати глибоке занепокоєння і цілком може передувати спалаху геноциду.