Сім порад від тих, хто закладав фундамент для життя у незалежній Україні: дисиденти про школу свободи

Дисидентський рух залишив помітне місце у світогляді українського народу. Він продовжив традиції національно-визвольної боротьби та виховав у своїх лавах справжніх патріотів України. Завдяки діяльності дисидентів Україна відкрилась світові, а українські проблеми було виведено на міжнародний рівень.

Із середовища дисидентів вийшло багато видатних особистостей і політиків, культурних і наукових діячів. Досвід та ідеологічні доробки дисидентів було використано в період перебудови і здобуття Україною незалежності.

«Діяльність дисидентів увиразнила і прискорила розклад ідеологічно-пропагандистського конструкту, на якому, як виявилося, трималась уся комуністична споруда. Комуністична імперія справді була імперією політично інкарнованої облуди, а тому слово правди – навіть не будучи сформульованим у суто політичних термінах – чинило величезний вплив на політичне життя країни» (Мирослав Маринович, “Дисиденти. Антологія текстів”. — с. 579).

Про критерії, за якими ми повинні оцінювати суспільство і з чого має початися процес його одужання, про внутрішню свободу і не тільки читайте у нашій добірці цитат із книги «Дисиденти. Антологія текстів». Автори наведених цитат – відомі в Україні і світі дисиденти: Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Михайлина Коцюбинська, Йосиф Зісельс, Микола Руденко.

***

Ми повинні судити про те чи інше суспільство не за його зовнішніми технічними досягненнями, а за тим, яке місце займає і що значить у ньому людина, як ціняться в ньому людська гідність і людська совість.

Іван Дзюба. — с. 117.

Без досвіду мирного співжиття у незалежній Україні й без відчуття, що саме в ній можна захистити гідність громадянина будь-якого етнічного походження, Євромайдан і Революція гідності були б неможливими.

Мирослав Маринович. — с. 581.

Внутрішня свобода допомагає виробити прямоходіння й прямостояння, нормалізувати дихання. Відтак зростає суспільна цінність індивіда, розвиваються його творчі потенції, зміцнюється громадська дієздатність. Це особистість не втрачена для суспільства, а, навпаки, обернена до нього.

Михайлина Коцюбинська. — с. 544.

Можна твердо сказати, що дисиденти були серед тих, хто закладав для подальших трансформацій найважливішу передумову – життя у свободі. За два десятиліття український народ пройшов велику школу свободи. І навіть якщо здобутий у ній досвід є почасти негативним, він усе-таки є неоціненним для того, щоб люди могли вирости зі стану тоталітарного «гвинтика» до рівня відповідального громадянина. А свобода немислима без відповідальності. Без неї вона перетворюється на свавілля. У цьому ще мають переконатися ті українці, які здобули свободу, духовно не потребуючи її, а тому ставляться до неї, як діти, що впиваються свободою безкарно мучити кошеня.

Мирослав Маринович. — с. 584.

В найстрашніші часи люди схоронять, збережуть, ризикуючи свободою, а інколи й життям, хоч один екземпляр книги, і вона знов оживе, її будуть переписувати, передавати з пам’яті, але вона все одно виживе, тому що в книзі, яку бережуть, є вічні, невмирущі і завжди дорогі й бажані людям істина, добро і краса.

Люди, що люблять книги, не ділять їх на офіційні і самвидавні. Для них межа між добрими й поганими книгами проходить не тут, а поміж істиною й брехнею, добром і злом, красою й потворністю.

Йосиф Зісельс. — с. 238.

Для оцінки суспільства – прогресивне воно чи регресивне – існує тільки одне мірило: свобода слова, свобода інформації. Інших критеріїв немає, бо ж не про мурашник мова, працю якого також високо шануємо, – мова про людське суспільство. А людське суспільство – це Слово.

Микола Руденко. — с. 227.

Суспільство повинне захотіти одужати, і цей процес має початися знизу, з душ людей, що прокинулися від громадянської сплячки. Людина рабської покори чекає, коли щасливе життя їй спустять згори. Людина, гідна свого призначення, міняє себе саму, а відтак перетворює усе суспільство.

Я щасливий, що цим своїм внеском дисидентство означило певний духовний код, який «генетично» споріднює його з обома українськими Майданами. Міняються назви, та залишається суть: у ці короткі історичні миті люди – стихійно чи осмислено – знаходять властиву «тональність», і їхня мова починає потужно резонувати з першоосновами буття.

Мирослав Маринович. — с. 580.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *