Слово про слово

Серія «Свідки війни»

Слово отця Михайла Димид (батька Артемія) на поминальній літургії в сороковий день перенесення до вічності Артемія. Храм Стрітення, Український Католицький Університет, вул. Свєнціцького, Львів. 27 липня 2022.

Дорогі друзі! Сестри і брати! Христос воскрес!

Є кілька думок, які я хотів би вам нині залишити. 

Кожен має своє поле битви! В Артемія – це був Пласт, Майдан, Крим, Маріуполь, Донецьк, Кіліманджаро, Авіація Галичини, Олімпійські ігри, авіастрибки, парашутизм, квадрокоптери, Автошлях США 66 (U.S. Route 66), читання книжок, гра на музичних інструментах, ітд. 

Важливо, щоб ми також добре пізнали і якнайкраще управляли нашим полем. На кожному полі є свої специфічні інструменти. 

Приклад Артемія виглядає животворним, тож я хочу продовжувати в тому дусі, не тільки для нас тут присутніх, але для всіх людей доброї волі, які нас нині чи колись почують.Тому буду з вами спілкуватися про наші майбутні дії, щоб дух Артемія – Курки й Павла Добротворського – Історика, які одночасно принесли себе в жертву Богові з любови до Батьківщини України мали продовження в нашому щоденному житті.

Наприклад, я вчора о 19:00 год. зайшов до храму св. Климентія папи у Львові, а там група 11 жінок склали лавки у форму літери “П” і перед іконою Хреста Господнього молилися за перемогу над ворогом. Я, на віддалі, з ними молився і роздумував над силою і значенням цієї молитви. 

Пригадалася мені розмова Бога із Авраамом, що в книзі Буття 18, коли Бог вирішив знищити Содом і Гомору за їхні гріхи, а Авраам свобідно, але відважно домовлявся з Богом, що не варто того робити, якщо там знайдуть 50, 45, 40, 30, 20 і нарешті 10 праведних, на що Бог погодився. І я собі подумав, що цього міста точно не знищать, якщо тут є тих 11 жінок.

Скільки то таких ініціатив мають місце не тільки в Україні, а буквально на всіх континентах світу. Не тільки серед християн, але й серед інших шукаючих Бога на нашій планеті. Я ще там не бував, але впевнений, що й на небесах Україна має своїх заступників, мучеників і героїв, які віддали своє життя за свою Батьківщину в оборонній війні, але не тільки.

Нині хочу закликати кожного, хто мене чує в Україні – щодня своїми словами, хто як вміє, молімося за перемогу України в цій війні. Це дуже важливе поле бою. Тут ми не тільки стаємо позитивними, але отримуємо наснагу на дальшу боротьбу проти зла, де б воно не було, не тільки нині, але й впродовж нашого земного життя. 

Також хочу просити, щоб завдяки вам втілився заклик по всій Україні, щоб не було в нас храму, дому молитви, синагоги, мечеті, де люди не виявляли щоденні молитовні ініціативи.

Звертаюся і до Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, щоб вона виступила з таким закликом, щоб всюди, де є українська душа відбувалася щоденна волонтерська групова молитва за справедливий мир в Україні. Думаю, що Український Католицький Університет може звернутися з таким закликом до цілого українського народу.

Це мова йшла про поле молитви, але є багато інших місць нашої боротьби: наука, культура, гуманізм, свобода, демократія, інформація, волонтерство і т. д. Ми маємо до того підходити інтердисциплінарно, то значить, що ми можемо працювати і брати участь в різних видах допомоги, але при цьому вважаймо завжди, щоб це було позитивно й альтруїстично, із світлою і здоровою думкою, великим серцем. Вважаймо також, щоб не розпорошуватись, бо краще робити одну річ добре, ніж три погано. В християн є заклик священника: “Будьмо уважні. Мир всім. Премудрість. Будьмо уважні.”

Приклад важливості молитви і позитивного думання можемо почерпнути від парамедика Юлії Паєвської (Тайри), яку війна принесла до позитивного мислення, до більшого контакту з Богом і остаточно до Хрещення. Після повернення з російського полону вона такі слова скакзала: “Обдурити можна кого завгодно, навіть себе самого, але не цього Бога, який сидить всередині.” або “Я навіть не можу їх ненавидіти, бо я розумію, що це є вплив пропаганди, я до них ставлюся як до хвороби”.

Я почав цю тему, бо хочу заторкнути важливе питання, а саме про значення нашої думки і слова для подальшої дії, в нашому випадку, для перемоги над російським загарбником.

Нам потрібно дивитися на себе й на ворогів, і на ситуацію на воєнному фронті із такої перспективи, яка б нас окрилювала. Тільки якщо ми піднімемося на висоту крильми, думкою чи квадрокоптером зможемо реально і свобідно виробляти собі добру стратегію й приймати відповідні рішення в кожній нашій битві. 

Буває, що в нас панує ненависть, погані слова різних гатунків, які виходять із наших сердець і виливаються через уста, а також на письмі чи через образ в публічному просторі. Все це не від Бога, все це не окрилює на довготривалу боротьбу. Воно навпаки нас може спонукати до невідповідних, занадто ризикованих необдуманих дій, які приведуть до поразки.

Тому я вас прошу, будьмо людьми, які вміють високо літати, думаймо позитивно, висловлюймо і пропагуймо всю красу, що ми бачимо, гартуймо свій дух як це наприклад робила Леся Українка в своїй приватній боротьбі проти хвороби. Від неї ніколи не було чути нарікання чи проклону, вона зажди висловлювала надію проти надії – “Жити хочу! Геть – думи сумні”.

Ми, християни, маємо, що показати світові. Наш Бог, Ісус Христос, якого несправливо і з ненавистю розпинали на хресті, не впав в пастку ненависті, але віддався волі свого Отця, коли її до кінця не розумів, і вже на хресті молився: «Отче, прости їм, вони не знають, що роблять!» (Лк 23, 34). Тисячі святих і лицарів духа показали нам як, для того щоб стати непереможним в боротьбі, треба сильно уважати, щоб спокій і мир перебував в наших серцях – щоб там Бог дійсно знаходився.

Так, що я нині, прошу вас, друзів і знайомих Артемія, будьмо сторожами думки й слова в мовному просторі України. Думаймо, говорім, плачмо, радіймо, пишім як лицарі духа, щоб все що погане не могло бути протагоністами наших буднів, а щоб вела нас світлість і ясність думки в нашій боротьбі. Бо це, що в нас на думці, а потім на устах часто виливається в дію.

Пам’ятаєте слова з євангеліє від Матея (15:11): “Слухайте і розумійте! Не те, що до уст входить сквернить людину, а те, що з уст виходить, те сквернить людину”.

Так, що дорогі друзі, реально сестри і брати!

Творім молитовні неформальні гуртки і щоденно молімся хто як знає. Це важливі оази, які доставлятимуть питну воду серед страшної пустелі, якою є російсько-українська війна.

Вправляймося в орлиному леті, дивімся на ситуацію з Божої перспективи, і на цій основі будьмо світлої думки, шляхетного слова, позитивного бачення.

Пам’ятаймо: краще раз злетіти соколом у небо, аніж вічно жити в ярмі!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *