Існує польське прислів’я: «надія – це мати дурнів». Давньогрецькі стоїки вважали надію не лише проявом легкодухості, а й найвищим проявом нерозумності. Останні стверджували, що життя – це вервиця викликів, які людині треба з мужністю приймати, а не ховатися у марних сподіваннях, котрі лише посилять удари долі.
Так, справді, не кожна надія є чеснотою. Власне, ми маємо справу з різними поняттями, які варто відрізняти: поняття надії і поняття мрії або марення, або незрілої надії, як її називав польський філософ і богослов Юзеф Тішнер. Він вважав: щоб надія стала зрілою, дієвою і розумною силою, над нею треба працювати.
Про усвідомлення надії, як вищого дару, про будування надії та зв’язок любові і довіри з надією – представлена добірка цитат із книги «Переконати Господа Бога: з о. Юзефом Тішнером розмовляють Дорота Занько та Ярослав Ґовін».
***
Коли знищується дар, тоді виступають проти дару Подателя. Тому для містиків гріхом гріхів, злом зла була у внутрішньому житті меланхолія, тобто брак надії, забування, що життя є даром.
с. 94.
У людині є велетенські поклади героїзму, за однієї умови: він служить надії. Людина здатна до найбільших жертв, якщо бачить, що це має сенс. Героїчне розв’язання важке, але важке тому, що просте, а простих речей часто не зауважують.
с. 102.
Будування надії є передусім створенням зв’язку довіри.
с. 205.
Блаженства – це форма обіцянки. А відповіддю на обіцянку не є послух або непокора. Цією відповіддю є повіряння власної надії тому, хто обіцяє. Людина живе з повіряння надії, як живе з землі і дощу. Але і Бог, проголошуючи блаженства, складає свою таємничу надію в руки людини. А взаємне покладання надії не є чимось іншим, як любов’ю. Бог блаженств є Богом любові.
с. 245.
Любов і надія йдуть у парі. Часом на перший план виступає любов, часом надія. Бог надії – це Бог наших життєвих випробувань, коли тим, що нам загрожує, є розпач.
с. 254.
Головним джерелом гріха є безнадійність.
с. 101.