Вірші про вічне: до ювілею “неформатного” поета

У цьому році виповнюється століття від дня народження білоруського поета Веніаміна Блаженного. Наша бібліотека долучається до відзначення ювілею поета добіркою віршованих цитат з його книги «Світло мандрів і розлуки»

Веніамін Блаженний був великим творчим феноменом. Його вірші схожі на віщі сни, а поетичні образи — на полум’я багаття (не дарма кажуть, що на вогонь можна дивитися нескінченно). Вірші поета — це щира і відверта розмова з Богом. Це роздуми про нас під Богом, а ми — це і людина, і горобець, і ведмідь, і кішка… Усе живе для поета просякнуте диханням Творця.

Для Блаженного життя — мандри, блукання, вештання, поневіряння, ноги босі, приблудний песик, рипіння колеса, човен зі шпаринами в бортах. Для Блаженного суть життя — розлука. У нього не можна було би виділити розділ «віршів про смерть». Усе про неї. Про страх її, про прагнення її, про спроби осягнути, про нездоланне зчудування, про неможливість бути собі «просто так», без огляду на неї. Так само у нього все про Бога. При тому практично без жодних конкретних біблійних сюжетів і деталей. Саме згадування, називання: ось я повсюди бачу щось велетенське, незбагненне, жорстоке, сповнене любові. Яке викликає нарікання, обурення, прощення, прийняття.

Юлія Шекет. Мандри, розлука, світло. Від перекладачки / «Світло мандрів і розлуки» — с. 148.

Давайте прислухаємось до натхненних думок поета. Можливо, щось украй важливе і для нашого читача відкриють слова провидця?..

***

Не довіряв я глуздові ніколи,

Коли він у своїй навмисній лютості

Придумав і фортеці частоколи,

І приповідку, де немає мудрості.

с. 15

Боже, я згоден на долю малої блощиці,

Тільки би Божого світу торкатись ледь чутно,

Чути зітхання землі, і травиці, і глиці,

Не розлучатися з домом зеленим пречудним.

с. 24.

Хіба смерть —

Повне знищення людського життя?

Як у золоту ложку

Серед жалюгідного посуду бідаря —

Я вірю в життя потойбічне.

с. 48.

Ніхто не пішов, не лишаючи сліду по тризні,

Він часом ледь чутний, а часом незрушний

мов глиба,

Ми всі живемо в сокровенній таємній вітчизні,

Ми всі пливемо табунцями у тьмі, ніби риби.

с. 84.

Тримаю соломинку ніжного суцвіття,

Що з видихом зрина з води то тут, то там,

А скільки я живу — чи мить, а чи століття,

Чи я живий, чи ні — Господь не знає сам…

с. 86.

Серце тисне прочуття щомиті.

Білий — чорний — я щодень новий.

Той, хто жив межи людей на світі,

Був не раз і мертвий, і живий.

с. 92.

…Десь людина жила і чекала на чудо,

А як чудо прийшло — то немає людини,

Тільки воля щебече, мов птаха, ледь чутно,

Не обмежена даллю прийдешньої днини.

с. 93.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *