Перебуваючи в полоні, я вивів для себе таку формулу: жити і виживати в тих страшних умовах можна лише тоді, коли ти думаєш не тільки про себе, або не про себе. Коли ти бачиш людей, які страждають поруч і можеш чимось допомогти – хоч словом, хоч просто людським теплом, – ти повинен це зробити. Це і є прояв людського виміру; це наповнює нас не просто звичайною емпатією, а емпатією з екзистенційним сенсом, коли в емпатії ми не просто співчуваємо – ми діємо. Це дозволяє нам залишатися людьми.
Ігор Козловський про переживання травматичного досвіду війни