Про правду сказано вже багато. Але ціна слів про неї від людини, яка є одним із найвпливовіших моральних авторитетів України – колишнього дисидента, правозахисника, а нині проректора Українського католицького університету, що у Львові, Мирослава Мариновича – на вагу золота.
Питання, що таке правда, лише на перший погляд здається легким і зрозумілим. Багато письменників, поетів, мислителів і філософів, до думки яких варто прислухатися, висловлювалися з цього приводу. Мирослав Маринович – один із них. Почуємо глибокі думки нашого видатного сучасника, що ввійшли у його нову книгу «Як Україні виростити крила: Виступи, статті, доповіді, інтерв’ю (2018–2021 рр.)».
Правда втілена не стільки в церковних доктринах, скільки в любові, за якою всі мають упізнавати учнів Христа … і за якою Він сам має прийняти нас за Своїх учнів.
с. 232.
Для християн правда є живими стосунками, ставленням до Іншого як до себе, а не «ідеєю» — остання легко стає ідеологією. Адже видається, що навіть правда, за яку страждали (наприклад, свобода чи права людини) ще кілька десятків років тому, може стати ідеологією та інструментом переслідування і дискримінації сьогодні.
с. 242
Ми можемо відділяти правду від облуди тільки якщо дивитимемося на реальність крізь «погляд Бога», пам’ятаючи, що кукіль із пшениці буде вирвано тільки в день жнив (Мт. 13:24–44), і не забуваючи про те, що ми не є власниками Божого погляду. Правда таки є відносною — але тільки в тому розумінні, що вона відноситься до Бога.
с. 242
Від часів Шевченка і Драгоманова пам’ять про біблійний зв’язок правди і правосуддя була лейтмотивом нашої культури. Забуття цього зв’язку є небезпечним вірусом для нашого суспільства сьогодні.
с. 244
… вибіркова правда є спотвореною правдою. І результатом такої вправи з віднаходження правди є психологічна втома, розчарування й остаточний висновок: «Всі вони негідники».
с. 31.
Приймаючи таку релятивність — немає істини, яка відповідає реальності, а є лиш «правда», з якою погодилася більшість, — людство розписується у власній безвідповідальності, оскільки прирікає Правду на колективне зґвалтування.
с. 247
Є церковні спільноти, для яких «правда» — це холодна ідеологічна формула, а не гаряча любов. Це варіант такого християнства, яке відвертається від принципів демократії і впадає в пастку фундаменталізму. Для таких християн «правда» — це меч, яким вони завдають ран, а не бальзам, яким їх гоять. Така «правда» возносить їх на вершини гордині, яку породжує жорстокість єдиноправильності. «Всі ми жорстокі, й особливо жорстокі, коли праві»
с. 252
Християни мають вибирати не між тим, говорити правду чи ні, а між тим, як її говорити: з ненавистю до облудника чи з любові до правди.
с. 255.
Правда і любов — взаємозалежні. Брак любові творить простір для обману й брехні, які унеможливлюють порозуміння. І навпаки — блокування чи ігнорування правди не дає вивільнитися любові, яка веде до прощення. В обох випадках неможливим стає справжнє примирення.
с. 255.
Христова Церква віддавна твердить, що Правда — це не що, а Хто, бо світові було об’явлено Христом: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). Вона також передбачила, що світ, який розминеться з Христом, розминеться і з правдою й потрапить у кризу воістину онтологічної природи. І справді, світ сьогодні захлинається у духовних проблемах і втрачає здатність розрізняти добро та зло, правду й облуду.
с. 240