Звіряй свій крок за знаком Бога: п’ять поетичних цитат Василя Стуса

Василь Стус не лише поет виняткового таланту, перекладач, публіцист і літературознавець. Це людина, яка персоніфікувала голос правди і сумління у той час, коли поняття честі, правди, порядності були підірвані й вихолощені.

Значну частину свого життя Василь Стус провів у радянських слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Поета позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально.

Поезії, що увійшли до збірки «Вибране. Білінгва», пронизані біллю за долю України та полум’ям відчаю людини, якій довелося пройти крізь важкі випробування радянських таборів. Між тим у мороку відчаю знаходилося місце й для радості, гумору, втіхи. Поряд із гнівом та відчаєм постають напрочуд чарівні етюди.

У передмові до книги автор перекладу Жорж Ніва, відзначаючи абсолютну своєрідність Стусової поезії, яка «наче кінь, стає дибки, стає на шлях вічного протистояння між злом та добром, між тінню та світлом», пише : «Його оксюморони, хіазми, «стрибки» стилю, від найзагадковішого до найпрозаїчнішого, його крики, наче важкі опіки, його абсолютне прагнення втілити в поетичному слові Україну вимагають особливої уваги задля входження в його дивовижну поетичну атмосферу».

Зберігаючи цю особливу увагу пропонуємо поринути у світ поетичних думок геніального Василя Стуса, щоби відчути «сильну присутність … чогось священного» (Жорж Ніва, с. 11).

***

Благословляю твою сваволю,

дорого долі, дорого болю.

На всерозхресті люті і жаху,

на всепрозрінні смертного скрику

дай, Україно, чесного шляху,

дай, Україно, гордого лику!

с. 34.

На цих шалених ставітрах,

де ні коня, ані дороги

звіряй свій крок за знаком Бога –

і попри смерть і попри жах.

Як воду в шклянці, пронеси

свою з дитячих літ подобу,

як припочаток свій і спробу

сказати: Господи, спаси…

с. 46.

Те одвічне, що над нами,

стріли повиймає з рани

і губами обцілує,

адже хвиля пожадана

убиваючи рятує.

с. 80.

Я так і не збагнув

і досі ще не знаю,

чи світ мене минає

чи я його минув.

с. 84.

Господи, гніву пречистого

прошу – не май за зле.

Де не стоятиму – вистою.

Спасибі за те, що мале

людське життя, хоч надією

довжу його в віки.

Думою тугу розвіюю,

щоб був я завжди такий,

яким мене мати вродила

і благословила в світи.

І добре, що не зуміла

мене від біди вберегти.

с. 98.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *