Зиґмунт Бауман і Леонідас Донскіс про втрату чутливості в сучасному світі

Книга «Моральна сліпота. Втрата чутливості у плинній сучасності» — це діалог двох філософів, який обертається довкола теми «моральної сліпоти», а саме втрати сучасною людиною моральної чутливості. Автори книги, Бауман та Донскіс, говорять про «страхітливо нормальних і здорових людей», які балансують між страхом та байдужістю, про розмитість і нелокалізованість зла в сучасному світі.

Ми пропонуємо нашим читачам добірку цитат із цієї книги: про банальність зла і брак довіри у суспільстві, про роль іншого у самопізнанні, про співвідношення свободи і безпеки, про любов і віру, як закладену в нас мову Бога.

***

Найнеприємнішим і приголомшуючим фактом сьогодні є те, що зло слабке і невидиме; відтак, набагато небезпечніше за тих демонів і злих геніїв, відомих нам з праць філософів і творів письменників. Зло беззубе і загально поширене. На жаль, як це не прикро, воно живе в кожній нормальній і здоровій людині. Але найгірше не потенціал зла в кожному з нас, а ті ситуації та обставини, яким не можуть завадити ані наша віра, ані культура, ані людські стосунки. Зло натягає машкару слабкості, та водночас і є слабкістю.

с. 16.

Свобода діяти за власним бажанням, пориванням, нахилом та розсудом і обмеження, накладені на це заради безпеки – і те, і те вимагає тривалого періоду, адже безпека без свободи означатиме рабство, а свобода без безпеки виллється в хаос, дезорієнтацію, постійну непевність і, зрештою, в неспроможність діяти цілеспрямовано. Існуюче між ними протиріччя існуватиме вічно.

с. 121.

Брак довіри породжує кордони, а підозра, що спирається на взаємні упередження, перетворює їх на лінії фронту. Дефіцит довіри неминуче призводить до занепаду комунікації; через згортання комунікації та втрату інтересу до її відновлення «чужість» чужинців поглиблюється і набуває ще похмуріших та зловісніших відтінків, що, в свою чергу, остаточно виключає їх з числа потенційних партнерів у діалозі та домовленості про спільний безпечний і сприйнятливий спосіб співжиття. Ставлення до чужинців як до суто і просто «проблеми безпеки» є однією з основ справжнього «перпетум мобіле» в моделях взаємодії між людьми.

с. 127-128.

Ми не можемо пізнати себе як витвір Божий. Ми можемо тільки витлумачити наші власні витвори. В будь-якому разі Бог живе в нас як здатність до об’єднання і спілкування: любов і віра – Його мова, закладена в нас. Але розраховувати дізнатися все про людину чи сподіватися пізнати її до кінця не можна, бо тоді ми знищимо її свободу та неповторність.

с. 259.

Коли є бажання дізнатися про себе, варто це робити тільки за допомогою іншого і через іншого, через його співучасть і бачення – іншими словами, через любов.

с. 260.

Самопізнання у відірваності від інших породжує чудовиськ розуму та уяви. Пізнання іншого поряд із бажанням залишитися непізнаним і невидимим знищує співчуття та людську емпатію. Якщо ви бажаєте пізнати іншу людину, можете робити це тільки через емпатію та любов, а не перетворюючи її на предмет дослідження, набір даних або засіб доказу теорії. Якщо ви любите людину, відмовтесь дізнатися про неї все. Розумна людина свідомо не бажає дізнаватися про себе все, не ділячись цим із коханою людиною. Адже без кохання і тих, кого кохаєш, можна в собі – рано чи пізно – відкрити потвору.

с. 260.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *