25 січня 2024 р. відбудеться презентація книги: Джованна Броджі. Культурний поліморфізм українського світу / пер.: Мар’яна Прокопович. Київ: Дух і літера, 2022. 519 с.
Електронна версія книги за посиланням.
Доповідачка: професорка-емерит Джованна Броджі (Міланський університет).
Дискутантка: д-р Лариса Довга (Національний університет «Києво-Могилянська академія»).
Захід відбудеться онлайн на платформі ZOOM.
Початок о 16:30 (EET).
Для участі у презентації потрібно зареєструватися.
Співорганізатори презентації: Центр релігійної культури імені Ігоря Скочиляса та програма УКУ “Київське християнство”, Центр європейських гуманітарних досліджень НаУКМА, видавництво «Дух і літера».
***
Бібліотека NewLib підібрала кілька цитат зі вступу та післямови до цієї книги. Вступ до книги написав український та американський історик, професор кафедри української історії в Гарвардському університеті, один із провідних спеціалістів з історії Східної Європи. член Українського ПЕН Сергій Плохій. Авторкою післямови стала українська письменниця, поетеса, перекладачка, культурологиня, професорка Оксана Пахльовська (донька Ліни Костенко). Повний текст післямови можна прочитати тут.
Сергій Плохій. Про автора (вступ)
Поява України на історичній арені після проголошення Незалежності 1991 року викликала зацікавлення багатьох науковців в історії та культурі новонародженої країни. Чимало вчених долучали українські теми до свого дослідчого репертуару, але дуже небагато з молодих дослідників, і майже ніхто з тих, що сформувалися у 60-ті–70ті роки ХХ століття, відважилися поставити українські студії у самий центр своїх досліджень. Джованна Броджі стала для царини українських студій саме таким щасливим винятком… Професор Броджі та її учні докорінно змінили світ італійської славістики, додавши до нього важливий і до того часу майже відсутній компонент — україністику.
с. 12.
Уважна читачка та інтерпретаторка польських і російських літературних текстів та їхніх культурних контекстів, Броджі знайшла у працях пов’язаних із Києвом українських та білоруських авторів ознаки оригінальності, спричиненої не самоізоляцією, а відкритістю до навколишнього інтелектуального та культурного середовища. Вона відмовилися від трактування українського культурного ренесансу ранньомодерної доби як усього лише відлуння європейських, зокрема, польських культурних впливів. І, що з наукового погляду важливіше і оригінальніше, вона відмовилась сприймати Україну як простого посередника, що допоміг вестернізувати Росію Петра І та його наступників, передавши їм західну інтелектуальну та культурну традицію.
с. 13.
У текстах українських авторів, від Смотрицького до Гізеля, Прокоповича і Ясинського, Джованна Броджі вбачає, понад усе, синтез східних та західних літературних та культурних моделей, що ведуть до творення нової і оригінальної системи барокового мислення та її репрезентації. Але виокремлення українського культурного феномена у працях Броджі не означає його ізоляції від ширшого літературного і культурного світу. Навпаки, вона підкреслює транснаціональний культурний контекст, у якому творилися та функціонували київські тексти.
с. 14.
Оксана Пахльовська. «ДІМ ЗА ЗОРЕЮ»: кілька думок про українські студії Джованни Броджі (післямова).
Розбудова україністики — процес, який вітально необхідний Україні для її сприйняття та осмислення у світі, але також — і для самоосмислення, для десовєтизації та модернізації, для її повноцінного шляху до Європи.
с. 499-500.
Саме в культурі можна побачити, що ризикує стати порожньою оболонкою сама ідея євроінтеграції, адже євроінтеграція починається не лише з економічних та фінансових параметрів, з експорту-імпорту чи газопостачання, але також і з виміру культурного, тобто з ідентитарної свідомості, з ціннісних її вимірів, з побудови переконливих концепційних парадигм, спроможних пояснити Європі, що історично ми невід’ємно належимо саме до цього культурного поля.
В цих умовах кожен провал має далекосяжні негативні наслідки. Але й кожен найменший здобуток — неймовірно цінний, хоча він постійно є лише кроком на великому шляху.
с. 500.
Джованна була завжди поряд з Україною в найскладніші моменти її історії. Можливо, тому, що багаторічна посвята українській історії та культурі допомогла Джованні побачити іншу — європейську — Україну, яка є, за яку ще доведеться тяжко боротись, але яка — переможе.
с. 511.
Джованна рішучо чесна у всіх своїх вимірах. Може бути неймовірно делікатною — і водночас жорсткою, коли йдеться про принципові речі. Інтелектуально відкрита до всіх виявів культури і форм комунікації, але ніколи не виходить із режиму критичного мислення. Ригористична науково — і психологічно тонка. Можуть відлунювати в її мові тосканські обертони, бо саме поблизу Флоренції минало її дитинство (а флорентійська «етруська» фарингальна «г» така схожа на українську!). Але коли сердитиметься на якісь недоладності в Італії, почуватиме себе швейцаркою. Вчений, що говорить своїми рідними мовами — італійською і німецькою, але вільно володіє французькою й англійською, польською і українською, російською, іспанською… І латина, звісно, — а як же без неї? Може, це і є втілення Європи в кращому її вигляді.
с. 514-515.