Зовсім нестерпною стає самотність, коли втрачається власне «Я», яке можна усвідомити в усамітненні, але підтвердити ідентичність якого може тільки надійне співтовариство рівних.
Свобода як внутрішня здатність людини ідентична здатності щось починати, подібно до того, як свобода в якості політичної реальності ідентична простору для руху між людьми.
Всюди, де цивілізації вдається усунути темне тло відмінностей, вона скінчить повним скам’янінням і буде покарана за забуття того, що людина лише господар, а не творець світу.
Рівність, на відміну від усього, що входить у просте існування, не дана нам, а є наслідком людської організації, бо вона керується принципом справедливості.
Людина може втратити всі так звані права людини, не втрачаючи своєї сутнісної якості як людина, своєї людської гідності. Лише втрата держави сама по собі викидає її з людства.
Оскільки саме життя, зрештою, треба прожити і любити його в ім’я його самого, пригода й любов до гри заради самої гри легко виявляються найглибшим символом людського життя.